Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

— I я не думав, — зiтхнув Стороженко.

— Iду сьогоднi по базару — очам своїм не повiрив: невже, думаю, ти? Придивився — ти! Наказав полiцаєвi, щоб тебе привiв. Не хотiлося, щоб перше твоє враження вiд зустрiчi було зiпсоване вульгарною базарною обстановкою. Хотiлося, щоб це вiдбулося у пристойнiшому, ха-ха-ха, мiсцi. Ми ж з тобою все-таки артисти. Любимо ефекти. Ха-ха-ха! — Вiн був дуже задоволений собою.

Стороженко похмуро мовчав.

— Та ти сiдай, сiдай, — наче лиш тепер помiтивши, що той стоїть, мовив Август. — Ти ж уже старенький, либонь, ноги не тримають, рокiв же на п'ятнадцять за мене старший. Ех-хе-хе. Минуло життя… Що ж це ти у бiльшовикiв кращої долi не заробив — кинули вони тебе, як непотрiб, старцюєш на базарi. I в цирку ти наче не виступав у них. Я цiкавився. Наче не виступав.

— Не виступав, — тихо сказав Стороженко.

— Чого ж це? Революцiя дала усiм такi можливостi. "Хто був нiчим, той стане всiм…" — спiвається у вашому «Iнтернацiоналi». А ти ж такий талановитий. I раптом… Ай-яй-яй… Чи, може, тебе на гастролi до Сибiру одправили… Ха-ха-ха!

— Нi…

— Стривай! А де Тереза? Вона ж тодi вижила, менi казали… I ви потiм наче побралися.

— Вона померла вiд тифу у громадянську…

— А-а, тодi ясно. Ти не змiг кривлятися на аренi пiсля цього. Диви!… Така любов! Хто б подумав?! I все-таки талант у тебе є. Є! Я дивився сьогоднi, як ти «виступав». Люди смiялися. А в умовах окупацiї, горя, неволi, голоду примусити людей смiятися — це неабияка рiч.

— Може, зараз людям усмiшка потрiбнiша, нiж будь-коли. Для того, щоб вижити…

— Можливо.

— А ти, я бачу, теж з цирком розпрощався. Ти, кажуть, так несподiвано зник тодi. Нi речей з дому не взяв, нiчого. Всi були певнi, що з тобою щось сталося, у Днiпрi втонув абощо.

— Нi, не втонув. Такi, як я, не тонуть, — самовдоволення так i лiзло з нього. — Я зрозумiв, що цирк — це пустий номер. Кинув усе й зайнявся комерцiєю. Через рiк мав свiй магазин у Читi.

А в сiмнадцятому вже було три магазини. Солiдна фiрма. З бiльшовиками менi було, як ти розумiєш, не по дорозi. Батьки мої — нiмцi. В Мюнхенi жив мiй рiдний дядько. Я й поїхав до нього. У тридцять третьому я був разом з фюрером… I от бачиш — ти старцюєш на базарi, а я сиджу тут. Мене дуже шанують як спецiалiста з росiйського питання. У мене замок у Тюрiнгiї i вiлла на Топлiцзеє.

— Розумiю… — похитав головою Стороженко.

— Нi, ти ще нiчого не розумiєш, — одкинув назад голову i примружився Август. — Ти що думаєш, що я привiв тебе сюди, щоб поговорити про цирк, згадати молодiсть. Ха-ха-ха!… Нi-i! Я надто дiлова людина, щоб дозволити собi таку платонiчну дурницю. У мене до тебе справа.

— Яка?

— Пам'ятаєш, ти хотiв мене убити, i я назвав тодi iм'я куренiвського дiда Хихинi, який знав таємницю весел-зiлля, смiх-трави. Стривай!… Я знаю! Ти зараз почнеш говорити, що ти не був у нього, нiчого не знаєш i тому подiбне. Так от, попереджаю, не витрачай фосфору i не говори. Я не повiрю жодному твоєму слову. Я за цей час навчився добре розумiти психологiю людей. Без знання людської психологiї в гестапо нiчого робити. Ти був у Хихинi. Ти не мiг не пiти до нього хоча б iз звичайної людської цiкавостi. Ти не мiг собi вiдмовити у приємностi познайомитися з незвичайною людиною, яка знає секрет весел-зiлля, чудодiйної смiх-трави, здатної робити людей веселими, а отже, щасливими. I ти ходив. I тобi Хихиня вiдкрив секрет. Я це зрозумiв сьогоднi на базарi. Звичайно, вiдкрив. Бо ти сподобався йому…

Стороженко уважно слухав i все пильнiше й пильнiше вдивлявся у Рудого Августа. I раптом… зареготiв.

Не знаю, чи стiни гестапо чули коли-небудь такий гучний i щиро веселий регiт заарештованого.

— Смiйся, смiйся! — кивав головою Август. — Це тiльки доводить, що я правий. Смiйся!

— Ха-ха-ха! Я смiюсь, бо паршивi, виходить, у вас справи, коли вам так знадобилося весел-зiлля. Невесело вам, значить… Ха-ха-ха!

— Ти, здається, забув, де ти сидиш, — процiдив крiзь зуби Рудий Август. — Менi б не хотiлося одразу вести тебе у пiдвал.

— Не лякай мене, гнидо! — зневажливо глянув на нього Стороженко. — Я вже старий чоловiк. I менi вже нiчого не страшно. Я не знаю секрету весел-зiлля, але якби й знав, нiколи не вiдкрив би тобi його.

— Ти знаєш! I вiдкриєш! Просто це займе трохи бiльше часу, нiж могло б зайняти. Зваж, звiдси нiхто не втiкав i не втече. Цi стiни дуже надiйнi.

Август не знав, що у березнi сорок третього звiдси, з внутрiшньої тюрми гестапо, втече пiдпiльник. Це була єдина за всю iсторiю втеча звiдси. Правда, жiнка, в якої вiн сховався, на другий день виказала його, виявилася зрадницею. Про це розповiв менi потiм Чак.

Попередня
-= 34 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!