Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

В усiх людей на базарi обличчя були якiсь сiрi, виснаженi Та й увесь колiр базару був сiро-чорний, без яскравих кольорових плям, наче зображення чорно-бiлого телевiзора.

Вiн був наче i той, що я вже бачив, дореволюцiйний базар, i не той. Залiзної церкви не було. На її мiсцi великий круглий фонтан без води.

I базар малолюдний, убогий. Майже весь вiн складався з «барахолки», з розкладки, ще жалюгiднiшої, нiж навiть ота, дореволюцiйна. I зовсiм мало було тих, що торгували продуктами. Там десь стояв дядько з пiвмiшечком картоплi, там бабуся з зеленню…

А он тiтка стоїть бiля вiдра, замотаного ватяною ковдрою. Коли пiдходить покупець, тiтка одхиляє ковдру, знiмає кришку i дiстає з паруючого вiдра чорний пирiжок з горохом. I покупець одразу жадiбно впивається зубами в пирiжок. Чак потiм сказав, що тi пирiжки можна було їсти лише гарячими. Коли вони хололи, то ставали твердi, як камiнь, — не вгризеш. Борошно було наполовину з висiвками, наполовину з домiшками якоїсь потерухи з каштанiв i ще чогось.

- Єсть сигарети «Лiванте»! Єсть сигарети «Гунiя»! "Гонвед", «Симфонiя», "Юно"! Пара п'ять! Пара три! — вигукував бiла фонтана хлопчик мого вiку, тримаючи перед собою лоток з сигаретами i продаючи їх поштучно. Але покупцiв майже не було. Та й покупцями назвати їх було важко. Вони не стiльки купували, скiльки мiнялися. В час окупацiї, як сказав менi потiм Чак, поняття «купувати» витiснило поняття «мiняти». Мiняли на базарах, ходили мiняти у села. За пiанiно можна було вимiняти два мiшки картоплi. Але про все те я почув вiд Чака пiзнiше.

А зараз нiколи було роздивлятися. Бо полiцай уже вiв Стороженка на рiг до кiнотеатру, де стояв чорний "опель-капiтан".

Я полетiв за ними.

Я тiльки встиг побачити афiшу на стовпi бiля кiнотеатру; "Нова комедiя з популярним актором Тео Лiнгеном — "Зрадливий Екегарт".

"Невже зараз хтось ходить на тi комедiї?" — з подивом подумав я.

— Але чим я завинив? Що сталося? — вже вкотре питав Стороженко в полiцая.

— Iди-йди! Не розмовляй! Iди! — штовхав його полiцай. Заднi дверцята машини розчинилися. Полiцай штовхнув Стороженка всередину, хряснув дверцятами i, схилившись до есесiвця в темних окулярах, що сидiв за кермом, козирнув. Есесiвець ледь помiтно кивнув, i машина рушила. Полiцай лишився на тротуарi.

Машина розвернулась i поїхала по бульвару Шевченка вгору.

Я летiв поруч з машиною, зазираючи всередину.

Есесiвець за кермом був уже лiтнiй, з сивими вусиками. Бiльше в машинi не було нiкого.

Крiзь вiкно я бачив, що Стороженко на задньому сидiннi щось говорить, питає.

Есесiвець нiчого не вiдповiдав. Мабуть, вiн не розумiв української мови.

Машина проїхала повз Володимирський собор попiд Ботанiчним садом. Там, де Ботанiчний сад уже закiнчувався i починалась лiкарня, бiля огорожi побачив я свiжу могилу з березовим хрестом i табличкою, на якiй був напис нiмецькою мовою.

"О! — подумав я. — Дiє пiдпiлля!"

У глибинi за лiкарнею чорними проваллями вiкон жахно дивився згорiлий Київський унiверситет.

Машина звернула лiворуч i поїхала по Володимирськiй.

На розi бульвару i Володимирської, над балконом двоповерхового будинку, висiв жовто-блакитний прапор. "Мiська управа", — прочитав я вивiску при входi, бiля якого стояв полiцай.

Вулиця Ленiна. На розi проти оперного театру — готель i ресторан «Театральний». На ньому вивiска "Restaurant- Kondito-rei", "Nur fur Deutsche" ("Тiльки для нiмцiв").

Машина минула Золотi ворота i спинилася бiля великого будинку, з третього поверху якого звисав довжелезний прапор з бiлим кружалом i чорною свастикою посерединi.

При входi застигли двоє есесiвцiв у касках, схрестивши руки на автоматах перед грудьми.

Гестапо!

Есесiвець у темних окулярах вийшов з машини, розчинив заднi дверцята, показав рiзким жестом Стороженку — виходь!

Стороженко вилiз.

Дверi розчинилися, i Стороженко, а за ним есесiвець зайшли. Я — за ними. За поручнями сходи були обплетенi дротяною сiткою (мабуть, щоб не можна було стрибнути вниз). Вони пiднялися на другий поверх, пiшли довгим коридором з високими рiзьбленими дверима обабiч.

Гестапiвець розчинив якiсь дверi, i вони зайшли.

Гестапiвець сiв за стiл, закурив сигарету.

Старий Стороженко стояв, опустивши сиву голову.

— Ну, здрастуй, П'єр! — усмiхнувся гестапiвець i зняв темнi окуляри.

— Август? — здивовано прошепотiв Стороженко. Так, це був Рудий Август. Тепер i я впiзнав його. По голосу. Обличчя його перетинав шрам.

— Не думав я, що зустрiнемось, — одкинувши назад голову, примружився Август.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!