Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загадка старого клоуна

I знову зривається з неба зiрка, i летить, i падає на арену. I обертається на веселого чубатого запорожця. З'являються iншi запорожцi, танцюють, змагаються в силi. Виїжджає на арену вiз, запряжений волами. Випрягають запорожцi волiв, ставлять їх на воза, i один запорожець-богатир пiднiмає на плечах вiз разом з волами.

А чубатий смiян-запорожець жартує, всiх веселить (це той самий клоун, який був скоморохом).

З'являється двоє ченцiв, вони щось хочуть видурити в чубатого веселого запорожця, грають на рiзних iнструментах (музична ексцентрика), але вiн тiльки смiється з них. Ченцi погрожують, зникають. I тут на арену вилiтають на конях з кривими шаблями татари. Починається грандiозна пантомiма-побоїще. Запорожцi перемагають, проганяють татар… I знову на хвилину гасне свiтло.

Зривається з неба зiрка i летить, падає на арену. I обертається на клоуна, на кульгавого клоуна П'єра. В руках у нього каструля… П'єр показує дуже веселий номер.

I раптом просто в небi з'являється трапецiя. На нiй повiтряна гiмнастка Тереза. Музика грає старе меланхолiйне танго.

А на аренi вже артисти дореволюцiйною цирку в кумедних смугастих трико. Починається, як тепер кажуть, вистава-ретро, тобто пародiя на виставу старих часiв.

Похмурий клоун Рудий Август спершу просить, потiм, погрожуючи, вимагає щось у клоуна П'єра. П'єр знизує плечима — нема, мовляв, у мене того, що ти просиш. Рудий Август вiдходить незадоволений.

Довготелесий багач-меценат вимагає в управляючого цирком смертельний номер. Той погоджується. Кличе Рудого Августа. Говорить йому щось, показуючи вгору на повiтряну гiмнастку. Рудий Август зникає.

На аренi — дикi звiрi. А над ними вгорi повiтряна гiмнастка. Тереза виконує карколомнi вправи на трапецiї. 1 раптом трапецiя обривається, i Тереза летить вниз, на арену. Звiрi не чiпають її, тiкають з арени.

Клоун П'єр, iншi артисти, Рудий Август, управляючий цирком кидаються до Терези.

П'єр усе розумiє, б'є Рудого Августа, хапає за груди управляючого. З'являється полiцiя, забирає П'єра…

I знову затемнення. I знову зриваються з неба зiрки, багато зiрок… I стають вони червоними зорями, i, падаючи на арену, перетворюються на червонозоряних вершникiв-щорсiвцiв.

Весело гарцюють па аренi щорсiвцi. I серед них — П'єр i Тереза. П'єр показує каскад веселих номерiв, якi символiзують перемогу добра над злом, свободи над неволею, перемогу народу над панами. I в цiй перемозi — секрет оптимiзму, секрет незнищепностi гумору народного, вiчностi смiху i радостi… Спалахує в залi свiтло. I зал вибухає оплесками. — Добре! Спасибi тобi, Стьопо! — шепоче менi Чак.

I я пiдводжуся в своїй ложi й вклоняюсь. I тiльки тепер раптом згадую, що це все означає. Я згадую, що я робiтник, токар вищого розряду (як тато), працюю на заводi «Бiльшовик» i одночасно захоплююся цирком (хоч клоун з мене й не вийшов). I оце написав лiбретто циркової вистави. Отже, я автор. Це мiй перший твiр.

Та от дверi з коридора вiдчиняються i в ложу вриваються якiсь люди. Обiймають мене, цiлують, дають квiти. — Ну, молодець! Ну, Степанян! От чорт!

Я придивляюсь i раптом пiзнаю — та це ж мої однокласники: Iгор Дмитруха, Валера Галушкинський, Макаронiна, Тося Рябошапка, Таня Верба, Туся Мороз… Але якi вони невпiзнанно дорослi! У Iгоря Дмитрухи вуса. Льоня Монькiн з бородою. А Валера Талушкипський лисий. Тiльки Спасокукоцький та Кукуєвицький мало змiнилися, такi ж невеличкi, мiцненькi, акуратненькi. А дiвчата — просто красунi. З такими зачiсками, у таких платтях — упасти можна.

I, навiть не питаючи їх, я вже знаю, що Iгор Дмитруха працює старшим економiстом у трестi, який очолює Льоня Монькiн. А Валера Галушкинський iнженер" на «Арсеналi». А Спасокукоцький та Кукуєвицький — обидва лiкарi, тiльки Спасокукоцький — зубний, стоматолог, а Кукуєвицький — фiзiотерапевт, до того ж майстер спорту. Таня Верба — спiвачка, солiстка Київського театру оперети (єдина, до речi, яка стала тим, ким мрiяла у шостому класi). Тося Рябошапка — директор ресторану, Макаронiна — вчителька (хто б подумав!), а Туся Мороз… Я дивлюся "на Тусю Мороз i раптом не можу

згадати, ким же вона працює. Я тiльки бачу її очi, якi смiються менi з-пiд окулярiв, i серце моє тьохкав: у тих. темних, глибоких, як прiрва, очах свiтиться щось далеке й близьке, наче вогник рiдної хати на обрiї серед ночi…

— Ну, Степанян! Молоток! — плескає мене по плечу Iгор Дмитруха. Вiтаю! — Вiтаємо! Вiтаємо! — пiдхоплюють усi. Я обертаюсь i дивлюся на Чака. Вiн усмiхається i мовчки схвально киває менi головою.

— Друзi мої! — казку я. — Якщо вистава сподобалась вам, то заслуга тут не стiльки моя, скiльки цiєї людини. Я хочу познайомити вас. Це один з найцiкавiших… 1 раптом Чак перебиває: — Стьопо! Милий! Що ти робиш? Вони ж не бачать мене. Я ж невидимий для них. Мене ж уже давно немає на свiтi. Я озирнувся. Всi якось дивно поглядали на мене.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!