Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Найбільше в різьбярстві йому подобався навіть не сам процес. Він любив дивитися на дерево перед тим, як взятися до роботи, і уявляти, що з нього вийде. Часом йому ввижалася машинка чи вантажівка. Іноді — собака чи кіт. А одного разу, згадав він, привиділося обличчя ідола — примарної брили з острів Пасхи, що їх він бачив у одному з випусків альманаху «National Geographic» у школі. Виявилося, що це навіть добре. Гра полягала в тому, щоб зрозуміти, яку частину уявленого можна вирізьбити, не зламавши шматок дерева. Відтворити все не вдавалося ніколи, але якщо бути обережним, то часом можна зробити багато.

У гілці, що стирчала з пенька, щось таке було. І Едді подумав, що за допомогою Роландового ножа зможе випустити на свободу більшу частину цього «чогось». Той ніж був найгострішим і найзручнішим інструментом з усіх, які йому доводилося використовувати в житті.

Щось усередині дерева терпляче чекає, коли хтось — наприклад, він, Едді! — прийде й випустить його. На волю.

«Ой, гляньте, дівчисько! А що це дівчисько сьогодні робить? Будиночок для своїх ляльок? Чи горщик, аби було куди пісяти своїм манюнім пісюнчиком? Рогатку, щоб вдавати, ніби полюєш на кроликів, наче великі хлопці? О–хо–хо… ну хіба не краса?»

Зненацька Едді відчув, що згоряє від сорому, що це все неправильно. У ньому ожило сильне відчуття таємниці, яку слід будь–що зберігати, нікому не виказувати, а потім він згадав — вже вкотре згадав, — що Генрі Дін, який з віком став великим мудрецем і видатним наркашем, був мертвий. Цей спогад досі не втратив здатності заскочити зненацька, і вражав він по–різному іноді приходила туга, іноді — почуття вини, а часом — гнів. Цього дня, за два дні до того, як зеленими лісовими коридорами на них посунув велетень–ведмідь, сталася дивовижна річ. Едді відчув полегшення й величезну радість.

Він був вільний.

Едді позичив у Роланда ножа. Скористався ним, щоб обережно вирізати гілку з пенька, а потім приніс її назад, сів під Деревом і почав крутити в руках. Він дивився не на неї, а всередину неї.

Сюзанна закінчила поратися з кроликом. М'ясо вже варилося в казанку над багаттям, а шкурку вона натягнула на дві палі і прив'язала мотузками з сиром'ятної шкіри, знайденими в Роландовому кошелі. Пізніше, після вечері, Едді почне вичиняти шкуру. За допомогою рук Сюзанна легко просувалася до того місця, де, прихилившись спиною до стовбура високої старої сосни, сидів Едді. Біля багаття Роланд кришив у казанок якісь чародійські — і, поза всяким сумнівом, смачнющі — лісові трави.

— Що робиш, Едді?

Едді зрозумів, що ледве притлумлює в собі абсурдне бажання сховати деревинку за спину.

— Та так, нічого. Захотілося щось, так би мовити, вирізьбити. — Помовчавши, він додав: — Але в мене все одно нічого путнього не вийде. — Здавалося, Едді прагне переконати її в тому, що він нездара.

Сюзанна спантеличено подивилася на нього. Якусь мить відповідь наче готова була зірватися з її вуст, але потім жінка просто знизала плечима й залишила його на самоті. Вона не мала жодного уявлення, чому Едді, схоже, соромиться щось там вирізувати на дереві (її батько, наприклад, весь свій вільний час щось різьбив), але якщо це окрема тема для розмови, то, мабуть, Едді сам її почне, треба тільки дати йому час.

Він знав, що почуватися винним — це тупо і не має сенсу, але також розумів, що йому набагато зручніше займатися цією роботою, коли Роланда й Сюзанни немає в таборі. Схоже, старих звичок не так вже й легко позбутися. Здолати залежність від героїну — дитячі забавки порівняно з тим, аби перемогти залежність від дитинства.

Коли вони вирушали полювати, стріляти чи займатися в своєрідній Роландовій школі, Едді міг спокійно повернутися до свого шматка деревини. Обробляючи його, він відчував дедалі більшу втіху, а власна майстерність дивувала його самого. Форма була на місці, він не помилився щодо неї. Тут усе було просто, і Роландів ніж вивільняв її надзвичайно легко. Едді вирішив, що цього разу йому пощастить досягти максимального результату, а це означало, що рогатка може стати справжньою зброєю. Ясна річ, порівняно з Роландовими револьверами це не надто великий здобуток, але все одно — він зробить її власноруч. Сам. І ця думка зігрівала йому душу. Коли в повітрі розляглися крики наляканого вороння, Едді їх не почув. Подумки він уже бачив (сподівався невдовзі побачити) деревинку з прив'язаним до неї ремінцем.

5

Як наближається ведмідь, Едді почув раніше за Сюзанну й Роланда, але не набагато. Він з головою поринув у свою роботу і, як це завжди буває під час дії творчого імпульсу, не помічав нічого навколо. Більшу частину свого життя він притлумлював у собі ці імпульси, але зараз один із них заволодів ним повністю. Едді з доброї волі став в'язнем.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар