Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

На поверхні було те, що Генрі мав Наглядати за Едді, поки пані Дін була на роботі. Йому весь час доводилося Наглядати, бо, хай вам це буде відомо, у Дінів колись була сестра. Якби вона вижила, то була б зараз на чотири роки старшою за Едді й на чотири роки молодшою, ніж Генрі, але в тому–то й річ — вона померла. Коли Едді було два рочки, її збив п'яний водій. Коли це сталося, вона стояла на хіднику й спостерігала, як грають у класики.

Малим Едді часом думав про сестру, слухаючи, як Мел Ален коментує матчі на каналі «Янкі бейсбол». Коли хтось забивав, Мел нестямно кричав: «Курва, він їх зробив! ДО ПОБАЧЕННЯ!» От так і п'яниця «зробив» Глорію Дін, курва, до побачення. Тепер Глорія була на розкішній верхній палубі небес, і сталося це не тому, що їй не пощастило, не тому, що штат Нью–Йорк вирішив не забирати у кретина прав після третьої ДТП і навіть не тому, що Господь нахилився підняти горіх. Це сталося тому (як без угаву торочила пані Дін своїм синам), що за Глорією ніхто не Наглядав.

Завданням Генрі було пильнувати, щоб з Едді не сталося чогось подібного. Зі своїм завданням він справлявся, та це було нелегко. Принаймні пані Дін та Генрі дійшли в цьому згоди. Вони обоє часто нагадували Едді про те, як багато Генрі поклав на жертовний олтар, аби убезпечити Едді від п'яних водіїв, грабіжників, наркашів, ба навіть злих прибульців, які так і шастають поблизу верхньої палуби, прибульців, що, можливо, захочуть спуститися зі своїх HЛO на реактивних лижах, що працюють на ядерній енергії, і вкрасти кілька малюків. Таких, наприклад, як Едді Дін. Генрі й так страшенно нервувався через свій жахливий обов'язок, тож змушувати його переживати ще більше було б не по–людськи. Якщо Едді робив щось, від чого Генрі нервувався ще більше, Едді мусив негайно це припинити. То була своєрідна плата Генрі за той час, який він витратив, Наглядаючи за Едді. Якщо так подумати, то виходило, що робити щось краще за Генрі — геть нечесно.

Втім, була ще й прихована причина. І ця причина (так би мовити, світ під світом) важила більше, бо її не можна було називати: Едді не міг дозволити собі в чомусь випередити Генрі, бо Генрі був практично ні на що не здатний… крім, звісна річ, Наглядати за Едді.

На спортивному майданчику за багатоквартирним будинком, де вони жили (у бетонному передмісті, де вежі Мангеттену затуляли обрій, наче втілення мрії, а світом правив чек соцзабезпечення), Генрі навчив Едді грати в баскетбол. Едді був на вісім років молодший за Генрі й значно дрібніший, але рухався набагато швидше. Він мав природне відчуття гри. Щойно Едді опинився на потрісканому бугруватому бетоні майданчика з м'ячем у руках, всі потрібні рухи наче вистрибували з його нервових закінчень. Він був прудкіший, але це не мало особливого значення. Турбувало інше: він грав краще за Генрі. І якщо після ігор це було йому невтямки, то похмурі погляди Генрі й сильні стусани вище ліктя, якими нагороджував його старший брат дорогою додому, мусили все пояснити. Мабуть, ці стусани Генрі вважав жартиками. «Два за те, що ухилився!» — весело вигукував Генрі, а потім гах! Просто в біцепс Едді, виставивши одну кісточку, — але на жарти вони не скидалися. Це було більше схоже на попередження. Так, наче Генрі сказав: «Краще не дури мене й не виставляй ідіотом, коли ведеш м'яч до кошика, брате. Не забувай, що я Наглядаю за тобою». Та сама історія повторювалася з читанням… бейсболом… грою в хованки… математикою… навіть скакалкою, хоч у неї й грали самі дівчата. Те, що він краще вмів це все робити чи міг би вміти краще, було таємницею, яку слід було будь–що зберегти. Бо Едді був молодший брат. Бо Генрі за ним Наглядав. Та все ж переважно прихована причина була найпростішою: все це мусило зберігатися в таємниці, бо Генрі був старшим братом Едді, й Едді його обожнював.

4

Два дні тому, коли Сюзанна оббіловувала кролика, а Роланд заходився коло вечері, Едді був у лісі південніше від табору. Там він побачив цікавий наріст, що стирчав зі свіжого пенька. І на нього накотило дивне відчуття (саме це, подумав Едді, люди й називають словом «дежа–вю»). Він помітив, що невідривно дивиться на відросток, який формою нагадував дверну ручку негарної форми. Тьмяно усвідомив, що в роті пересохло.

За кілька секунд Едді зрозумів, що дивиться на відросток, який стирчить із пенька, а сам тим часом думає про майданчик за будинком, у якому вони з Генрі жили… згадує, який теплий був бетон під його дупою і як нестерпно смерділо сміття в контейнерах, що стояли у провулку за рогом. У цих спогадах він тримав у лівій руці шматок дерева, а в правій — ніж для овочів, узятий з ящика біля раковини. Гілка, що стирчала з пенька, викликала в пам'яті той короткий період життя, коли він до нестями обожнював різьбити з дерева. Цей спогад був похований так глибоко, аж Едді не одразу зрозумів, із чим він пов'язаний.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар