Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Посеред дверного отвору показалися дві маленькі ручки і вхопилися за край. Тепер, коли його не тягнула донизу вага Джейкового тіла, Роланд сперся на лікоть і наступної секунди вже вилазив нагору. Тим часом Едді вхопив хлопчика за зап'ястя і витяг його з ями.

Джейк перекотився на спину і так лежав, відсапуючись.

Повернувшись до Сюзанни, Едді пригорнув її і заходився обціловувати її всю: чоло, щоки, шию. Він сміявся і плакав водночас. А вона тулилася до нього і важко дихала… але на губах грала ледь помітна вдоволена посмішка, а рука повільно гладила мокре волосся Едді.

Внизу тим часом лунала какофонія звуків: верески, стогони, глухий стукіт, тріск.

З низько опущеною головою Роланд відповз од діри в землі. Сплутане волосся стирчало дибки. По щоках стікали цівки крові.

— Зачини! — прохрипів він до Едді. — Зачини, заради батька!

Едді штовхнув двері, й вони важко зачинилися на своїх неосяжних і невидимих петлях. Зі страшним безбарвним гуркотом двері впали, поховавши під собою все, що відбувалося внизу. На очах у Едді їх краї перетворювалися на розпливчасті лінії, накреслені на землі. Ручка втратила опуклість і знову стала лише кружальцем, яке він намалював кінчиком палиці. На місці замкової щілини залишився хіба що грубий обрис, із якого, наче руків'я меча — з каменя, стирчав шматок дерева.

Сюзанна наблизилася до Джейка й обережно всадовила його.

— Як ти, сонечко, тримаєшся?

Він приголомшено глянув на неї.

— Мабуть, так. Де він? Де стрілець? Мені треба в нього щось спитати.

— Джейку, я тут, — озвався Роланд. Потім звівся на ноги, хитаючись, мов той п'яний, підійшов до Джейка й присів коло нього навпочіпки. Наче не вірячи своїм очам, доторкнувся до щоки дитини.

— Ти більше мене не покинеш? Не даси мені впасти?

— Ні, — сказав Роланд. — Більше ніколи не покину. — Та десь у темних надрах душі зродилася думка про Вежу, і він завагався.

43

Град змінився зливою, та Едді побачив, що на півночі хмари розступилися і крізь них уже прозирають промені сонця. Буря обіцяла невдовзі вщухнути, але тим часом вони намокнуть, як хлющі.

Та Едді був наче й не проти. Він не міг пригадати, коли востаннє відчував такий спокій, такий мир із самим собою, таку повну й цілковиту спустошеність. Ця шалена пригода ще не закінчилася — він підозрював, що фактично вона ще й не починалася як слід. Але сьогодні їм вдалося здобути велику перемогу.

— Сьюз? — Він відкинув волосся їй з лоба і зазирнув у темні очі. — Як ти? Він зробив тобі боляче?

— Так, було трохи боляче, але все гаразд. Мабуть, титул чемпіонки придорожніх забігайлівок таки лишиться за тією сучкою, Деттою Волкер. З демоном чи без демона.

— Ти про що?

Вона грайливо усміхнулася.

— Та так, уже ні про що… слава Богу. А ти як, Едді? Усе гаразд?

Едді дослухався до себе, чи не почує він голос Генрі. Але голос мовчав. І він готовий був повірити, що голос Генрі зник назавжди.

— І навіть краще, — розсміявся він і знову пригорнув її до себе. Через її плече він бачив усе, що залишилося від дверей: лише кілька невиразних рисок і кутів. Невдовзі і їх змиє дощем.

44

— Як тебе звуть? — спитав Джейк у жінки, яка нижче колін не мала ніг. Раптом він зрозумів, що загубив штани, втікаючи від охоронця дверей, тож натягнув сорочку, щоб прикрити трусики. Хоча, якщо вже на те пішло, від її сукні також небагато лишилося.

— Сюзанна Дін, — відповіла жінка. — А як тебе звуть, я знаю.

— Сюзанна, — задумливо протягнув Джейк. — Ау твого батька часом нема залізничної компанії?

Це питання виявилося для неї несподіванкою, але вона майже одразу весело розсміялася.

— Ні, сонечко. Він був зубним лікарем, зробив кілька винаходів і розбагатів. А чому ти запитуєш?

Джейк не відповів, бо вже зацікавився Едді. Його обличчя втратило переляканий вираз, і погляд знову став спокійним, оцінюючим. Цей погляд Роланд добре пам'ятав ще з придорожньої станції.

— Здоров, Джейку, — сказав Едді. — Радий познайомитися.

— Здоров, — відповів Джейк. — Я вже бачив тебе сьогодні. Тільки ти був набагато молодший.

— Я був набагато молодший ще десять хвилин тому. Ти як, у порядку?

— Так, — кивнув Джейк. — Кілька подряпин. Пусте. — Він роззирнувся довкола. — А поїзд ви ще не знайшли. — І це було не питання.

Едді з Сюзанною обмінялися здивованими поглядами, але Роланд тільки головою похитав.

— Не знайшли.

— Твої голоси замовкли?

Роланд кивнув.

— Геть усі. А твої?

— І мої. Я знову сам свій. Ми обидва цілі.

Попередня
-= 105 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар