Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Як ти думаєш, вони небезпечні? — спитала Сюзанна. Вони наближалися до великої спорохнявілої будівлі, яка колись, мабуть, правила за сарай чи ярмарковий павільйон. Сюзанна стривожено її роздивлялася, і рука мимохіть потяглася до руків'я револьвера, який вона носила на грудях.

— Чи вкусить чужий пес? — у свою чергу запитав стрілець.

— І що це означає? — спитав Едді. — Терпіти не можу, коли ти говориш, як дзен–буддист, Роланде.

— Це означає, що я не знаю, — відповів Роланд. — А хто такий цей Дзен Буддист? Він так само мудрий, як і я?

Едді подивився на Роланда довгим оцінюючим поглядом і врешті–решт вирішив, що це один із тих рідкісних випадків, коли стрілець жартує.

— Та ну тебе, — сказав він, відвертаючись. І спостеріг, як піднявся в Роланда кутик рота. Едді вже заходився штовхати Сюзаннин візок далі, коли краєм ока помітив ще дещо.

— Гей, Джейку! — гукнув він. — Здається, в тебе з'явився друзяка!

Джейк озирнувся, і широка усмішка засяяла на його обличчі. На відстані сорока футів слідом за ними, обнюхуючи кожну бур'янину на битому Великому Шляху, старанно кульгав пухнастик–шалапут.


3

За кілька годин Роланд оголосив про привал і наказав їм приготуватися.

— До чого? — спитав Едді.

Роланд зиркнув на нього.

— До будь–чого.

Це сталося близько третьої години дня. Великий Шлях привів їх на верхівку довгастого пагорба, що навскоси перетинав рівнину, довгий, наче складка на найбільшому в світі постільному укривалі. А під ним і далі дорога бігла через перше справжнє містечко, яке вони побачили на своєму шляху. Здавалося, там нікого немає, але Едді ще не забув уранішню розмову. Тепер Роландове питання — чи вкусить чужий пес? — більше не видавалося таким по–буддистському незрозумілим.

— Джейку?

— Що?

Кивком голови Едді показав на руків'я «рюгера», що стирчав з–за пояса Джейкових джинсів (тієї запасної пари, яку він прихопив з дому).

— Хочеш, я понесу?

Джейк кинув питальний погляд на Роланда. Та стрілець тільки плечима знизав, і його жест промовисто свідчив: «Тобі вирішувати».

— О'кей. — Джейк передав пістолет Едді. Потім зняв наплічник, покопирсався в ньому і витягнув заряджену обойму. Він ще пам'ятав, як знайшов її серед течок з документами в одній із шухляд батькового столу, але здавалося, що це було дуже давно. Цими днями думати про життя в Нью–Йорку і навчання в школі Пайпера було все одно що дивитися в телескоп не з того боку.

Едді взяв обойму, обдивився її, вставив у гніздо пістолета, перевірив запобіжник і нарешті запхав «рюгер» собі за пояс.

— Слухайте уважно й затямте те, що я скажу, — мовив Роланд. — Якщо там є люди, то, швидше за все, вони старі й бояться нас більше, ніж ми — їх. Молоді вже давно пішли звідси. Навряд чи ті, хто залишився, озброєні. Зрештою, наші револьвери, можливо, стануть єдиною зброєю, яку більшість із них бачила на власні очі… звісно, крім картинок у старих книжках. Не робіть рвучких рухів. І пам'ятайте дитяче правило: говоріть тільки тоді, коли до вас звертаються.

— А як щодо луків і стріл? — спитала Сюзанна.

— Так, цілком можливо, що це їхня зброя. А ще палиці й дрючки.

— І каміння, — пригніченим тоном сказав Едді, дивлячись униз на дерев'яні будинки. Здавалося, містечко вимерло, але хтозна? — А якщо вони жбурлятимуть у нас камінням, ми зможемо відповісти булижниками зі шляху.

— Так, завжди можна щось знайти, — погодився Роланд. Але самі бійку не починаємо, зрозуміло?

Вони кивнули.

— Мабуть, було б легше піти в обхід, — сказала Сюзанна.

Не зводячи очей зі збудованого за найпростішим планом поселення, що лежало внизу, Роланд кивнув. У центрі містечка Великий Шлях перетинала інша дорога, і завдяки цьому напівзруйновані хатини були схожі на ціль, побачену через оптичний приціл гвинтівки.

— Так справді було б легше, але ми цього не робитимемо. Йти в обхід — погана звичка і дуже нав'язлива. Завжди краще йти напряму, якщо немає вагомої й цілком очевидної причини цього не робити. А зараз я такої причини не бачу. Якщо там є люди… що ж, може, це навіть на краще. Зможемо з ними поспілкуватися.

Сюзанна помітила, що Роланд став іншим. І навряд чи ця зміна була зумовлена лише тим, що голоси в його голові замовкли. «Таким він був тоді, коли було з ким воювати і кого вести в бій, а старі друзі ще були разом із ним, — подумала вона. — Таким він був, поки світ не зрушив з місця і він не схибнувся разом із ним та не почав полювати на того Волтера. Таким він був, поки Велике Ніщо не змусило його замкнутися в собі й стати диваком».

Попередня
-= 109 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар