Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Може, вони знають, що це за барабани, — сказав Джейк.

Роланд знову кивнув.

— Все, що вони знають… особливо про місто… може статися нам у пригоді. Але не варто забагато думати про людей, яких там, можливо, взагалі немає.

— Знаєте що? — спитала Сюзанна. — На їхньому місці я б не поткнула носа на вулицю, якби побачила нас. Четверо чужинців, троє з них озброєні. Мабуть, ми схожі на банду тих грабіжників минулого, про яких ти нам розповідав, Роланде… як ти їх називав?

— Розбійниками. — Опустивши руку на сандалове руків'я свого револьвера, він на якусь дещицю витяг його з кобури. — Але жоден розбійник на світі ніколи не носив револьверів. І якщо в тому селі є старожили, то вони зрозуміють, хто перед ними. Ходімо.

Джейк озирнувся і побачив, що шалапут лежить на дорозі, затуливши пичку передніми лапами, й пильно за ними спостерігає.

— Юк! — гукнув хлопчик.

— Юк! — луною озвався пухнастик і миттю звівся на лапи.

Вони почали спускатися вниз невисоким схилом, а за ними

дріботів Юк.

4

Два будинки на околиці були спалені. Решта поселення стояла вкрита шаром пилу, але ціла і неушкоджена. Вони проминули порожню стайню ліворуч, якийсь будинок, що скидався на базар, праворуч і опинилися в самому містечку — якщо можна було так назвати близько дюжини перехняблених хат обабіч дороги. Між деякими хатинами бігли вузенькі провулки. Другий шлях, ґрунтовий, здебільшого порослий травою з рівнин, проходив з північного сходу на південний захід.

Глянувши вздовж цієї дороги на північний схід, Сюзанна подумала: «Колись на цій річці ходили баржі, а десь далі на дорозі була пристань і до неї тулилося ще одне жалюгідне поселення, самі салуни й хижки. Остання торговельна точка, а далі баржі пливли до великого міста. А дорогою їздили фургони — звідси туди і назад. Як давно це було?»

Вона не знала. Але, судячи з вигляду цього поселення, за давніх–давен.

Десь, погойдуючись на іржавих петлях, монотонно рипіли двері. Самотньо стукала на вітрі з рівнин віконниця.

Перед будинками виднілися поруччя для прив'язування коней, здебільшого поламані. Колись тут був дощатий хідник, але дощок практично не лишилося, а крізь дірки на їх місці росла трава. Вивіски на будинках були старі й побляклі, але деякі ще можна було прочитати. їх писали якоюсь недолугою мовою, яку, на думку Сюзанни, Роланд називав низькою. «ІЖА Й ЗЕРНО» — було написано на одній, і Сюзанна вирішила, що, мабуть, її автор мав на увазі «Корм і зерно». На декоративному фасаді будинку поряд, під грубим малюнком, що мав зображати буйвола, який відпочиває в густій траві, стояли слова «ПОЇЖ ВИПИЙ СПОЧИНЬ». Перехняблені двостулкові двері під вивіскою, що відчинялися в обидва боки, погойдувалися на вітрі.

— Це що, салун? — Сюзанна не розуміла, чому вона шепоче, — знала тільки, що нормальним тоном говорити не могла. Говорити голосно зараз — усе одно, що збацати на банджо веселу музичку під час похорону.

— Був салун, — відповів Роланд. Він не шепотів, але його голос був тихим і задумливим. Джейк намагався йти якомога ближче до стрільця і весь час нервово озирався. Юк скоротив відстань, яка їх розділяла, до десяти кроків. Він швидко трюхикав позаду, крутячи головою, щоб роздивитися хатини. Голова гойдалася з боку в бік, наче маятник.

Тепер Сюзанна теж почала відчувати на собі чиїсь погляди. Відчуття було точнісінько таке, яким його описав Роланд, — неначе після сонця на обличчя набігла тінь.

— Там усе–таки є люди, так? — прошепотіла вона.

Роланд знову кивнув.

На північно–східному розі перехрестя стояв будинок з іще однією вивіскою, яку вона змогла прочитати: «ВЕЧЕРЯ Й НОЧІВЛЯ». Окрім церкви з похилою дзвіницею, це була найвища будівля в містечку, бо вона мала три поверхи. Підвівши очі, Сюзанна встигла помітити в одному з вікон без шибок білу пляму. Поза сумнівом, то було обличчя. Зненацька їй захотілося якнайшвидше забратися звідти геть. Але Роланд навмисно пішов повільно, і вона здогадувалася чому. За ними спостерігали, тож поспіх ні до чого доброго не призведе. Це означало б, що вони бояться… отже, їх можна схопити. Та все одно…

На перетині дві вулиці розширювалися, утворюючи майдан. Зараз над ним неподільно владарювали бур'яни. Посередині стояв побитий негодою кам'яний дороговказ. А над ним на іржавому дроті висіла металева коробка.

Роланд пішов до каменя. Джейк не відставав від нього ані на крок. За ними, штовхаючи перед собою Сюзаннин візок, ішов Едді. У спицях шепотіла трава, вітер грався кучериком у Сюзанни на щоці. Десь на вулиці гахнула віконниця і рипнула дверна завіса. Здригнувшись, Сюзанна відкинула волосся назад.

Попередня
-= 110 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар