Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Сліпа взяла його за руку, щоб він замовк.

— Ніхто вже тут не їздить, — втрутився старий з дерев'яною ногою. — Вже давно не їздить. Вони орудують ближче до міста. Мабуть, там є все, що їм, негідникам, треба.

Близнюки–альбіноси насилу витягли стіл надвір. Слідом за ними, підганяючи й наказуючи забратися геть з дороги, йшла одна зі старих жінок. У кожній руці вона тримала по глиняному глекові.

— Сідай, стрільцю! — запросила Тітонька Таліта, гостинно гладячи рукою траву. — І всі сідайте!

Сюзанні паморочилося в голові від сотень ароматів, що наче змагалися між собою. Вона почувалася немов уві сні. Важко було повірити в те, що за напівзруйнованим фасадом церкви в мертвому місті ховається цей рай на долоні.

Несучи тацю зі склянками, в дверях з'явилася ще одна жінка. Склянки були різні за розмірами, але бездоганно чисті й сяяли на сонці, наче витончені кристали. Жінка по черзі обнесла всіх тацею: спочатку Роланда, потім Тітоньку Таліту, Едді, Сюзанну, а наостанок — Джейка. Коли всі розжилися склянками, перша жінка налила в кожну темно–золотистої рідини.

Роланд нахилився до Джейка (той сидів, підібгавши під себе ноги, біля овальної клумби з яскраво–зеленими квітами, а поряд примостився Юк) і пробурмотів:

— Багато не пий, Джейку, задля ввічливості вмочи губи, і все. Бо інакше доведеться тебе звідси на плечах тягти. Це граф — міцне яблучне пиво.

Джейк кивнув.

Таліта підняла склянку, і, побачивши, що Роланд наслідує її приклад, Едді, Сюзанна та Джейк теж підняли імпровізовані келихи.

— А як щодо інших? — прошепотів Едді на вухо Роландові.

— їм подадуть після нас. А тепер мовчи.

— Потішиш наші душі теплим словом, стрільцю? — спитала Тітонька Таліта.

Тримаючи склянку високо, стрілець звівся на ноги. Похилив голову, наче в глибокій задумі. Решта старожилів Річкового Перехрестя, помітив Джейк, спостерігали за ним з повагою і деяким острахом. Врешті–решт він знову підвів голову.

— Випиймо за землю і за давно минулі дні, проведені на ній. — Його голос був хрипкий і схвильовано тремтів. — Випиймо за повноту життя і за померлих друзів. Випиймо за добрих знайомих і вдале знайомство. Чи ж не зігріють ці слова душу, Стара Матінко?

Джейк побачив, що стара плаче. Але водночас її обличчя засяяло посмішкою щастя… і на якусь мить до неї знову повернулася молодість. Джейк зачудовано дивився на неї — його душа зненацька сповнилася відчуттям радості. Вперше відтоді, як Едді витяг його крізь двері в землі, тінь охоронця дверей відступила від його серця.

— Так, стрільцю! — сказала Таліта. — Чудово сказав! Від цих слів бадьорість наша зросте на цілу лігу! — Одним духом вона перехилила склянку. Коли її склянка була порожня, Роланд випив до дна свою. Едді й Сюзанна також випили, але потроху.

Джейку напій на диво припав до смаку. Він думав, що це пиво гірке, але, скуштувавши його, відчув, що воно солодке і водночас терпке. Як сидр. Його дію хлопчик відчув на собі одразу, тож обережно відставив склянку вбік. Юк зацікавився вмістом склянки, але, понюхавши, сахнувся і ображено притулився писком до Джейкової ноги.

Старі люди — останні мешканці Річкового Перехрестя, — що зібралися довкола них, заплескали в долоні. Здебільшого вони, як Тітонька Таліта, відкрито плакали. їм роздали склянки — може, й не такі гарні, але повні по вінця. І тієї погожої літньої днини почалося розкішне свято просто неба, широкого неба, що розкинулося над неосяжною рівниною.

7

Відтоді, як казкові дні народження його дитинства відійшли в минуле, Едді не куштував такої смачної їжі, як того дня. Коли він був малим, мама завжди виставляла на стіл усе, що він любив найбільше: м'ясний рулет, смажену картоплю, кукурудзу в качанах і на десерт — шоколадний торт «Диявольська амброзія» з ванільним морозивом.

Після багатьох місяців напівголодного життя, коли вони харчувалися лише м'ясом омарів, оленів і кількома видами гіркуватої зелені, що їх Роланд оголосив безпечними, розмаїття наїдків, які їм подали старі, нагадало йому, що від їжі можна діставати насолоду. Втім, Едді сумнівався, що причина лише в цьому. Малий теж уплітав за обидві щоки (час від часу підгодовуючи пухнастика, який віддано лежав у нього біля ніг), а він же в цьому світі й тижня не пробув.

Перед ними поставили цілі миски рагу (у густій коричневій підливці з овочами плавали щедро покраяні шматки буйволячого м'яса), скибочки свіжого печива, солодке біле масло і тарілки зеленого салату, що на вигляд нагадував шпинат, але насправді то було щось інше… не зовсім шпинат. Едді ніколи не захоплювався зеленню, але, щойно скуштувавши цей салат, відчув, що їв би його і їв. На апетит він і так не скаржився, скуштував усе, що стояло на столі, але жагуче жадав саме цієї зелені. Він бачив, що Сюзанна теж постійно підсипає собі салатику. До кінця обіду четверо гостей спорожнили три миски подрібненого листя.

Попередня
-= 114 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар