Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Один із альбіносів нахилився погладити Юка, але той не дався.

— Колись вони стерегли отари овець, — сказав Джейкові Білл (чи, може, то був Тілл). — Тобі відомо це, юначе?

Джейк похитав головою.

— Авін розмовляє? — поцікавився альбінос. — У давнину деякі пухнасті були балакучі.

— Так, розмовляє. — Хлопчик подивився на шалапута. Загроза, яку чаша в собі чужа рука, вже минула, і Юк знову припав писком до Джейкової ноги. — Скажи, як тебе звуть. Скажи «Юк».

Але Юк тільки подивився на нього й нічого не сказав.

— Юк! — наполягав Джейк, але пухнастик мовчав. Джейк винувато подивився на Тітоньку Таліту і трохи розчарованих близнюків. — Він уміє розмовляти… але, мабуть, тільки тоді, коли сам схоче.

— А хлопчик наче не тутешній, — сказала Тітонька Таліта, звертаючись до Роланда. — У нього дивний одяг… і очі дивні.

— Він тут віднедавна. — Роланд всміхнувся Джейкові, й той відповів невпевненою усмішкою. — За місяць–два ніхто навіть не здогадається, що він не місцевий.

— Так? Навіть не знаю. А звідки він?

— Його дім далеко, — сказав стрілець. — Дуже далеко.

Вона кивнула.

— А коли він повернеться?

— Ніколи, — відповів Джейк. — Тепер це мій дім.

— Тоді нехай над тобою змилостивляться боги, — сказала старенька. — Бо сонце в цьому світі хилиться до заходу. І невдовзі воно сяде навіки.

Зачувши ці слова, Сюзанна здригнулася і взялася рукою за живіт, наче їй боліло.

— Сьюз? — спитав Едді. — Ти як?

Вона спробувала видушити з себе посмішку, але не змогла. Здавалося, звичне самовладання і впевненість тимчасово покинули її.

— Все добре. Просто якось моторошно стало. В таких випадках кажуть: моєю могилою пройшовся качур.

Тітонька Таліта довго вивчала її поглядом, від якого Сюзанні стало незатишно… і несподівано всміхнулася.

— Хе! Качур пройшовся могилою! Сто років уже не чула цього вислову.

— А мій тато весь час його повторював. — Сюзанна всміхнулася до Едді, й цього разу посмішка вдалася їй краще. — Хай там що це було, воно минулося. Зі мною все гаразд.

— Що вам відомо про велике місто й землі, через які пролягає шлях до нього звідси? — спитав Роланд, відпиваючи ковток кави. — Там є розбійники? А ці інші — хто вони? Хто такі Сиві й Юни?

Тітонька Таліта глибоко зітхнула.

8

— Ми б багато тобі розповіли, стрільцю, та тільки мало знаємо. Одне я скажу тобі точно: місто — це кубло зла. Особливо для цього юнака. Для всіх дітей. Може, ви обійдете його стороною?

Роланд підвів очі в небо і побачив знайомі обриси хмар, що пливли шляхом Променя. У відкритому небі над рівнинами годі було не помітити цей потік, схожий на небесну річку.

— Можливо, — сказав він, але прозвучало це якось невпевнено. — Мабуть, ми могли б обійти Лад з південного заходу й піти далі за Променем.

— Ти йдеш за Променем, — сказала Таліта. — Так я і думала.

Але, попри все, Едді плекав надію нате, що в місті вони знайдуть допомогу, і надія ця дедалі міцніла. Він мріяв про полишений людьми провіант і речі, що можуть знадобитися їм у дорозі. А може, в місті навіть знайдуться люди, яких вони розпитають про Темну Вежу і про те, що їм робити, коли вони до неї дістануться. Взяти, наприклад, тих, кого називали Сивими… в його уяві вони поставали в образі старих премудрих ельфів.

Втім, були ще барабани. От вони справді наганяли жах, нагадуючи про сотні дешевих фільмів про джунглі (здебільшого він дивився їх разом з Генрі, тримаючи на колінах миску попкорну), де мандрівники шукали й нарешті знаходили міфічні загублені міста. Міста, як і годиться, стояли в руїнах, а їхні мешканці перетворювалися на плем'я кровожерних канібалів. Але щоб таке сталося в місті, яке принаймні здалеку так нагадувало Нью–Йорк, Едді навіть уявити собі не міг. Якщо мудрих ельфів чи запасів провіанту там нема, то книги точно знайдуться. Роланд часто розводився про те, що, мовляв, у їхньому світі папір — велика рідкість. Але Едді ще не бачив у своєму житті жодного великого міста, яке буквально не потопало б в книжках. Можливо, їм навіть пощастить розжитися якимось автомобілем. Непогано було б знайти щось на кшталт «Лендровера». Можливо, то була лише мрія ідіота, але коли попереду тисячі миль незвіданої місцевості, то не завадить мати в запасі кілька дурних мрій. Вони покращують настрій і додають сил. Але ж імовірність, що вони збудуться, теж була, хай їм грець?

Едді розтулив було рота, щоб висловити декілька думок, але його випередив Джейк.

— На мою думку, нам треба йти навпростець, — сказав він і трохи засоромився, бо всі погляди звернулися до нього. Навіть Юк поворухнувся під ногами.

Попередня
-= 116 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар