Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Вони це роблять уже давно, — сказав Роланд, — і мені здається, що вони могли б і нас дечого навчити. У них буде все гаразд. А тим часом назбираймо хмизу. Ніч буде холодна.

Але Джейк почув ще не все, що хотів. Він пильно — мало не строго — дивився на Едді.

— Ти хочеш сказати, що ми ніколи б не змогли зробити для них достатньо?

Едді висолопив нижню губу й здмухнув пасмо волосся з лоба.

— Не зовсім. Я хочу сказати, що нині нам було найлегше піти звідти. Можливо, це було не так вже й легко, але далі було б ще важче.

— І все одно мені здається, що це неправильно.

Вони саме підійшли до місця, якому судилося стати лише черговим табором на шляху до Темної Вежі, місця, де розкладалося багаття. Сюзанна вже вибралася з візка й лежала на спині, підклавши руки під голову й дивлячись угору на зорі. Побачивши їх, вона підвелася й почала складати хмиз так, як багато місяців тому її вчив Роланд.

— Правильно те, що відбувається, — сказав Роланд. — Але якщо надто довго дивитися на маленькі істини, Джейку… те, що лежить близько, під рукою… то легко випустити з поля зору великі правди, які знаходяться трохи на віддалі. Настав безлад — усе йде не так, як треба, і стає дедалі гірше. Ми це бачимо довкола, але відповіді ще попереду. І поки ми допомагали б двадцяти–тридцяти людям у Річковому Перехресті, то деінде могли страждати й помирати цвадцять–тридцять тисяч. І якщо є у Всесвіті місце, де все це можна виправити, то це Темна Вежа.

— Чому? Як? — спитав Джейк. — Що це за вежа така взагалі?

Роланд присів навпочіпки коло багаття, яке вже розклала Сюзанна, дістав кремінь і кресало та почав кресати вогонь на хмиз. І невдовзі довкола гілочок і жмутів сухої трави затанцювали язички полум'я.

— Я не можу відповісти на ці питання, — сказав він. — Хотів би, та не можу.

Викрутився, подумав Едді. Дуже дотепна відповідь. Роланд сказав «Я не можу відповісти»… але це не те саме, що «Я не знаю». Геть не те саме.

15

На вечерю були боби й вода. Вони досі приходили до тями після розкішного обіду, яким їх почастували у Річковому Перехресті. Навіть Юк з'їв лише один–два шматочки м'яса, а від решти відмовився.

— А чого це ти там не хотів розмовляти? — посварив Джейк пухнастика. — Ти мене повним дурнем виставив!

— Иавив! — сказав Юк і притулився пичкою до Джейкової ноги.

— А він розмовляє дедалі краще, — відзначив Роланд. — Навіть голос уже на твій трохи схожий, Джейку.

— Ейку, — погодився Юк, не підводячи голови. Джейка зачаровували золотисті обідки навколо Юкових очей — у відблисках багаття здавалося, що вони повільно обертаються.

— Але він не хотів розмовляти зі старими.

— Пухнастики щодо цього перебірливі, — зауважив Роланд. — Вони дивні створіння. Мені здається, цього вигнала його власна зграя.

— Чому ти так думаєш?

Роланд показав на Юків бік. Джейк змив йому кров (Юкові це не надто сподобалося, але він перетерпів), і, хоча шалапут досі накульгував, укус вже загоювався.

— Б'юся об заклад, його покусав інший пухнастик.

— Але нащо його власній зграї…

— Може, їм набридло його базікання? — припустив Едді. Він лежав біля Сюзанни й обіймав її за плечі.

— Може, й так, — відповів Роланд, — особливо якщо серед них він єдиний не хотів вгамуватися й перестати говорити. Можливо, його родичі вирішили, що він занадто розумний… або ж надто самовпевнений. Тварини не такі заздрісні, як люди, але заздрість їх теж не оминає.

Предмет обговорення заплющив очі, вдаючи, що спить… але Джейк помітив, як смикнулися його вушка, коли розмова продовжилася.

— А вони справді розумні? — спитав Джейк.

Роланд знизав плечима.

— Старий конюх, про якого я тобі розповідав, той, що казав про пухнастиків: «Хороший шалапут — талісман щастя», клявся мені, що бачив одного, який умів додавати. Він казав, що тварина видряпувала відповідь на підлозі чи зсувала камінці докупи носом. — Він усміхнувся, й усмішка освітила його обличчя, прогнавши похмурі тіні, що затьмарювали його, відколи вони пішли з Річкового Перехрестя. — Хоча конюхи й рибалки природжені брехуни.

Між ними запала мовчанка, і Джейк відчув, що його зморює сон. Він подумав, що невдовзі засне, і це йому сподобалося. Але раптом знову ожили барабани. Звук ритмічно запульсував на південному сході. І Джейк знову сів. Вони всі мовчки слухали.

— Це ритм рок–н–ролу, — раптово порушив мовчанку Едді. — Я вам точно кажу. Якщо забрати гітари, то він звучатиме точнісінько так. Взагалі–то дуже схоже на «ЗіЗі Топ».

— Зізі що? — спитала Сюзанна.

Попередня
-= 124 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар