Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Роланде, то були просто копи. Ти їх обставив на раз.

— Тільки не останнього. Коли ми з Джеком Мортом спустилися на станцію підземної залізниці, той останній мало не вколошкав мене. Якби не сліпий випадок — у Морта був такий дивний кремінь, з кресалом, — то він би свого досяг. Я бачив його очі… Він пам'ятав обличчя свого батька. І, як на мене, дуже добре пам'ятав. А ще… пам'ятаєш назву Балазарового нічного клубу?

— Авжеж, — з тривогою в голосі сказав Едді. — «Похила вежа». Але це могло бути випадково. Ти ж сам сказав, що не все в світі підпорядковується ка.

Роланд кивнув.

— Ти справді подібний до Катберта. Пригадую, коли ми були ще малими, він сказав одну річ. Ми збиралися погратися на цвинтарі опівночі, але Алан не хотів з нами йти. Він сказав, що боїться образити тіні своїх батьків. Катберт ще тоді глузував з нього. Сказав, що не повірить у привидів, доки не спробує одного на зуб.

— Молодець! — вигукнув Едді. — Браво!

Роланд усміхнувся.

— Я так і думав, що тобі сподобається. Хай там як, облишмо поки що цього привида. Розповідай далі.

Едді розповів про видіння, яке було йому, коли Роланд укинув щелепу в багаття — видіння про троянду і ключ. Розповів про свій сон і про те, як він крізь двері «Делікатесів від Тома та Джері» вийшов просто на трояндове поле, на якому височіла похмура вежа кольору сажі. Про чорноту, що витікала з вікон, згромаджуючись у небі над головою. Зараз Едді звертався безпосередньо до Джейка, бо хлопчик слухав його жадібно і з подивом, і подив невпинно зростав. Едді намагався бодай трохи передати те почуття піднесення й жаху, яким був просякнутий той сон, і в очах слухачів бачив, що йому це вдалося краще, ніж можна було сподіватися… або ж вони теж бачили такий сон.

Він розповів, як вони пішли Шардиковою стежиною до Порталу Ведмедя і що, притуливши голову до дверей, він мимохіть згадав той день, коли вмовив брата піти до Датч–Гіл подивитися на Маєток. У своїй розповіді він також не оминув чашку й голку і те, що голка стала непотрібною, щойно вони збагнули, що Промінь впливає на все, чого торкається, навіть на птахів у небі, тож його можна легко побачити.

У цьому місці нитку оповіді підхопила Сюзанна. Поки вона розповідала про те, як Едді почав різьбити ключ, Джейк ліг на спину і, підклавши під голову руки, дивився на хмари, що повільно пливли своїм прямим шляхом на південний схід, у бік міста, їхня впорядкованість свідчила про присутність Променя так само чітко, як дим із димоходів показує напрям вітру.

Сюзанна закінчила на тому, як вони врешті–решт видобули Джейка у цей світ, перекривши роздвоєний плин спогадів хлопчика й Роланда так само різко, як Едді хряснув дверима у велемовному кружалі. Єдине, про що вона промовчала, насправді ще не було доведено життям… принаймні, поки що. Врешті–решт, вранці її не нудило. А те, що один раз не було місячних, ще нічого не означало. Як сказав би Роланд, це вже зовсім інша історія, і її краще залишити на наступний раз.

Втім, закінчивши розповідь, Сюзанна зрозуміла, що понад усе прагне забути слова Тітоньки Таліти, які та вимовила, коли Джейк сказав, що тепер цей світ став йому домівкою: «Тоді нехай над тобою змилостивляться боги. Бо сонце в цьому світі хилиться до заходу. І невдовзі воно сяде навіки».

— А зараз твоя черга, Джейку, — сказав Роланд.

Джейк сів і подивився в бік Лада, де у вікнах веж, що височіли на заході міста, вигравали промені вечірнього сонця, перетворюючи шибки на золоті аркуші.

— Це все божевілля, — пробурмотів він, — але є й щось розумне. Це наче сон, коли прокидаєшся.

— Може, ми якось допоможемо тобі знайти сенс? — спитала Сюзанна.

— Може, й допоможете. Ви точно можете мені допомогти подумати про поїзд. Я вже втомився сам думати про те, в чому сенс Блейна. — Він зітхнув. — Ви знаєте, що витерпів Роланд, коли жив одночасно двома життями, тож я можу це пропустити. Навряд чи я зможу пояснити, як воно. Та я й не хочу цього робити. Було важко. Мабуть, краще вже почати з Іспитового Твору, бо саме після нього я перестав сподіватися, що рано чи пізно це все просто минеться. — Джейк обвів усіх безрадісним поглядом. — Це тоді я остаточно здався.

22

Поки Джейк говорив, на землю опустилися сутінки.

Він розповів усе, що зміг пригадати, починаючи з твору «Що таке правда і як я її розумію» і закінчуючи чудовиськом, яке охороняло двері й буквально вийшло зі стін, щоб напасти на нього. Всі троє слухали уважно, не перебиваючи.

Коли хлопчик закінчив, Роланд повернувся до Едді. Його очі іскрилися від змішаних почуттів, які Едді спочатку прийняв за подив. Але потім він збагнув, що це сильне збудження… і водночас страх, що зачаївся десь у надрах душі. В Едді аж у роті пересохло. Бо якщо Роланд боїться…

Попередня
-= 129 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар