Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— То як, Едді, ти досі сумніваєшся, що наші світи взаємодіють?

Едді похитав головою.

— Звісно, ні. Я йшов тією самою вулицею, причому йшов у його одязі! Але… Джейку, можна подивитися ту книжку? «Чарлі Чух–Чух»?

Джейк простягнув руку до наплічника, але Роланд його зупинив.

— Ще не час, — сказав він. — Повернися до пустиря, Джейку. Розкажи про нього ще раз. І спробуй нічого не випустити.

— Може, ти мене загіпнотизуєш? — нерішуче запропонував Джейк. — Як тоді, на придорожній станції.

Роланд заперечно похитав головою.

— У цьому нема потреби. Те, що сталося з тобою на пустирі, — найважливіша подія в усьому твоєму житті, Джейку. В наших життях. Тож ти можеш згадати все.

І Джейк повторив свою розповідь. Всі чудово розуміли: те, що він пережив на пустирі, де колись стояла делікатесна Тома й Джері, було потаємним серцем їхнього спільного ка–тету. В тому сні, який бачив Едді, будинок, де розташовувалися «Вишукані делікатеси», ще не знесли. В Джейковій дійсності його зрівняли з землею. Але в обох випадках те місце мало величезну магічну силу. Роланд теж не сумнівався, що пустир, всипаний битою цеглою і склом, був іншим втіленням того, що Сюзанна називала Буєраками, а також майданчика з кістками, який він бачив наприкінці свого видіння.

Повільно переказуючи цю частину своєї історії вдруге, Джейк збагнув, що стрілець казав правду: він досі пам'ятав усе до найдрібніших деталей. І спогади були такими яскравими, що йому вже почало здаватися, ніби він переживає все знову. Він розповів їм про щит, на якому було написано, що на місці колишньої делікатесної тепер буде елітний житловий будинок «Затока черепахи». Джейк навіть пригадав і прочитав уголос віршик, написаний фарбою з балончика на паркані:

ЧЕРЕПАХУ здоровенну уяви, На собі вона тримає світ людви. Хочеш побігати і погратися? До ПРОМЕНЯ спробуй сьогодні дістатися.

— Думи її приязнії линуть неквапливо, і до всіх нас ставиться дуже шанобливо… — пробурмотіла Сюзанна. — Так, Роланде?

— Що? — спитав Джейк. — Що так?

— Це віршик, який я знаю з дитинства, — відповів Роланд. — Це ще одне свідчення зв'язку, і він нам про щось говорить. Хоча я не впевнений, що це нам потрібно… втім, ніхто не знає, коли йому станеться в нагоді те чи те знання.

— Дванадцять порталів, поєднаних шістьома Променями, — сказав Едді. — Ми почали з Ведмедя. Іти нам треба тільки до середини — до Вежі. Але якби ми пройшли увесь шлях і вийшли на тому боці, то там би був портал Черепахи, правда ж?

Роланд кивнув.

— Авжеж.

— Портал Черепахи, — задумливо протягнув Джейк, перекочуючи слова в роті, наче смакував їх. І перейшов до завершальної частини історії, розповівши про прекрасний хор, відчуття, що його оточують лиця, оповідки й історії, а також про те, як у ньому міцніла віра, що він набрів на місце, де, схоже, знаходиться центр усього сущого. І наостанок він розповів про те, як знайшов ключ і побачив троянду. Від повноти спогадів Джейк плакав, хоча, здавалося, сам цього не відчував.

— Коли вона розтулила пелюстки, я побачив серцевину — вона була така яскраво–жовта, що годі й словами передати. Спершу я подумав, що то пилок, а яскравий він такий тому, що все на тому пустирі здавалося яскравим. Навіть старі цукеркові обгортки й пляшки з–під пива скидалися на найгарніші в світі картини. Та тільки потім я втямив, що то було сонце. Я знаю, що це якась маячня, але нічого не вдієш. Тільки там було не одне сонце. Воно було…

— Сонце з багатьох сонць, — пробурмотів Роланд. — Все, що справжнє.

— Так! А ще воно було і правильне, і неправильне водночас. Я не можу пояснити, що з ним було не так, але я це відчував. Так, наче всередині одного серця билося інше і це інше серце було хворе. Або заражене. А потім я зомлів.

23

— Роланде, ти ж бачив уві сні те саме, так? — тихо спитала Сюзанна. В її голосі бринів побожний трепет. — Та травинка, яку ти побачив наприкінці… ти подумав, що вона пурпурова, бо вона була забризкана фарбою.

— Ти не розумієш, — сказав Джейк. — Вона справді була пурпурова. Коли я побачив її такою, якою вона є, то вона була пурпурова. Такої трави я ніколи не бачив. А фарба була лише маскуванням. Так само охоронець дверей замаскувався під старий порожній будинок.

Нижній край сонця торкнувся обрію. Роланд попросив Джейка показати їм «Чарлі Чух–Чуха» і прочитати книжку вголос. Джейк видобув її з наплічника і передав по колу. Едді з Сюзанною дивилися на обкладинку довго–предовго.

— У мене така була в дитинстві, — нарешті сказав Едді цілковито впевненим тоном. — Але загубив, коли ми переїжджали з Квінса до Брукліну. Мені тоді й чотирьох рочків не виповнилося. Але картинку на обкладинці я пам'ятаю. Вона викликала в мене такі самі почуття, як і в тебе, Джейку. Не подобалася мені. Не було до неї довіри.

Попередня
-= 130 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар