Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Роланд кивнув і повернувся до Сюзанни.

— Мені Темна Вежа не снилася, — сказала вона, — тож я можу вирішити для себе це питання на рівні «хочу — не хочу»… мабуть, ви б так це назвали. Але я вже вірю в ка. До того ж, я не така тупа, щоб не помічати, коли хтось лупить мене по голові кісточками пальців і каже: «Йди туди, ідіотко». Ати, Роланде? Що думаєш ти?

— Я думаю, що годі вже на сьогодні розмов. Час перенести їх на завтра.

— Аякже «Загадки й головоломки на будь–чий смак»? — спитав Джейк. — Не хочете подивитися?

— Іншим разом. Для цього ще буде день, — сказав Роланд. — А зараз лягаймо спати.

25

Але стрілець ще довго лежав без сну. І коли знову ритмічно застукотіли барабани, він підвівся й пішов назад тією дорогою, якою вони туди добулися. А прийшовши, став і дивився на міст та місто. Сюзанна не помилилася: він справді був дипломатом і знав, що поїзд буде наступним етапом їхньої мандрівки з тієї самої миті, як уперше про нього почув… але водночас він відчував, що вчинить нерозумно, якщо оголосить це привселюдно. Ніхто не любить примусу, а надто Едді. Коли він відчував, що його змушують, то просто опускав голову, впирався ногами, жбурлявся дурними жартиками, словом, комизився, як той мул. Цього разу він хотів того самого, що й Роланд, але все одно якби Роланд сказав «стрижено», Едді б відповів «голено», і навпаки. З ним краще було діяти обережно і питати замість наказувати.

Він розвернувся, щоб іти до табору… і рука сама опустилася на руків'я револьвера, бо на узбіччі дороги бовваніла, роздивляючись його, якась темна фігура. Він не витяг револьвер, але був дуже близько до цього.

— А я все думав, чи зможеш ти заснути після цієї маленької вистави, — сказав Едді. — Мабуть, відповідь «ні».

— Я не чув, як ти підійшов, Едді. Ти швидко вчишся… та тільки цього разу за успіхи в навчанні ти міг легко отримати кулю в живіт.

— Ти мене не почув, бо твій розум зайнятий різними думками. — Він підійшов до стрільця, і навіть у пітьмі, освітлюваній лише зірками, Роланд побачив, що надурити Едді йому так і не вдалося. Він відчував до Едді дедалі більшу повагу. Так, Едді справді нагадував Катберта, але багато в чому він уже випередив стрільцевого друга дитинства.

«Не варто його недооцінювати, — подумав Роланд. — Інакше я дуже ризикую. А якщо я його підведу чи зроблю щось таке, через що він вважатиме мене обманщиком, то цілком може бути, що він мене вб'є».

— Про що ти думаєш, Едді?

— Про тебе. Про нас. Я хочу, щоб ти дещо собі затямив. Досі я вважав, що ти це вже знаєш, але після того, що було сьогодні ввечері, я вже сумніваюся.

— То скажи мені. — І він знову подумав: «Як же він схожий на Катберта!»

— Ми з тобою тому, що так має бути — це твоє трикляте ка. Але є ще одна причина: ми з тобою, бо ми цього хочемо. Ми з Сюзанною так вирішили, і я певен, що Джейк теж так думає. У тебе непогані мізки, мій старий напарнику з кхефу, але ти, мабуть, тримаєш їх у бомбосховищі, бо часом пробитися туди ой як непросто. Я хочу побачити її, Роланде. Второпав, про що я? Я хочу побачити Вежу. — Він пильно подивився Роландові в обличчя, але, мабуть, не побачив там того, на що сподівався, і зробив роздратований жест руками. — Я хочу сказати: відпусти мої вуха.

— Відпустити твої вуха?

— Ага. Не треба мене більше тягти. Тепер я йду, бо сам цього хочу. Ми всі цього хочемо. І якщо сьогодні вночі ти помреш уві сні, то ми тебе поховаємо і підемо далі. Хай навіть ми недовго протримаємося, але помремо на шляху Променя. Тепер второпав?

— Так. Тепер так.

— Ти кажеш, що розумієш мене, і здається, так воно і є… але чи віриш ти мені, ось у чім питання?

«Звісно, — подумав стрілець. — Куди тобі ще йти, Едді, в цьому чужому для тебе світі? І що ще робити? Фермер із тебе, так би мовити, поганенький».

Але думати так — низько й нечесно з його боку, і Роланд це розумів. Принижувати свободу волі, плутаючи її з ка, — це гірше, ніж блюзнірство. Це нудно й тупо.

— Так, — сказав він. — Я вірю тобі. Душею присягаю — вірю.

— Тоді годі поводитися так, наче ми отара овець, а ти чабан, який нас поганяє ціпком, щоб ми, нерозумні, бува, не подріботіли в болото. Покажи нам, що в тебе на душі. Якщо нам судилося загинути в місті чи на тому поїзді, то я хочу помирати, знаючи, що я був не просто пішаком у твоїй грі.

Роланд відчув, як щоки заливає хвиля гніву, але йому ніколи не вдавалося ошукати самого себе. Він сердився не тому, що Едді був неправий, а тому, що Едді побачив його наскрізь. Весь цей час Роланд спостерігав, які успіхи він робить, як віддаляється од своєї в'язниці — і Сюзанна також, бо вона теж була ув'язнена, — та все одно його душа ніяк не могла прийняти очевидного. Вона прагнула й далі вважати їх іншими, нижчими за стрільця істотами.

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар