Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Господи! Ви що, серйозно ставилися до цих дурниць? Я не помиляюся?

— Так.

Тим часом Джейк знову складав хмиз докупи і мізкував над загадкою, яка спричинила цілу дискусію. Аж раптом він усміхнувся.

— Багаття. Відповідь — багаття, так? Збираємо ввечері, розбираємо вранці. Якщо замінити слово «збирати» на «розкладати», то все просто.

— Саме так. — Роланд посміхнувся хлопчикові у відповідь, але при цьому не відводив погляду від Сюзанни. Вона ж гортала сторінки пошарпаної книжечки. Дивлячись, як зосереджено вона набурмосилася і як неуважно поправила жовту квітку, коли та надумала вислизнути з її волосся, стрілець подумав: Сюзанна відчуває, що стара книжка загадок може бути не менш важливою, ніж «Чарлі Чух–Чух»… а може, навіть і важливішою. Він перевів погляд на Едді й відчув, що його знову охоплює роздратування з приводу дурної загадки. Навіть цим юнак нагадував Катберта. Проте ця подібність була радше неприємною: часом Роландові хотілося взяти його за барки й трусити, доки в нього з носа не поллється кров і не випадуть усі зуби.

«Спокійно, стрільцю, спокійно!» — озвався в нього в голові насмішкуватий Кортів голос, і Роланд рішуче посадовив свої емоції на припону. Справу полегшила згадка про те, що Едді ніяк не міг вгамувати свого потягу до нісенітниць. Але вдача теж частково була справою рук ка, тим більше що Роланд чудово знав: насправді Едді значно серйозніший. І щоразу, коли стрілець починав у цьому сумніватися, на згадку спадала їхня розмова на узбіччі шляху, що відбулася три ночі тому, — розмова, в якій Едді звинуватив його в тому, що він використовує їх як пішаки і у своїй грі. Тоді це розлютило його… але слова Едді були настільки близькими до істини, що йому стало соромно.

А Едді, перебуваючи в блаженному невіданні щодо цих поважних роздумів, спитав:

— Що це таке: зелене, важить сотню тонн і живе на дні океану?

— Я знаю, — відповів Джейк. — Це Мобі Шмаркля, Великий Зелений Кит.

— Ідіотизм, — сердито буркнув Роланд.

— Ага… але тому це й смішно, — сказав Едді. — Жарти теж змушують мислити небанально. Розумієш… — Він затнувся, глянувши на Роландове обличчя, розсміявся і підняв руки вгору. — Забудь. Я здаюся. Ти все одно не збагнеш. Навіть за мільйон років. Ну, що там у тій дурній книжці? Я навіть спробую бути серйозним… якщо спершу ми трохи підвечеряємо.

— Гляньте, — сказав Роланд, і в його очах промайнув вогник посмішки.

— Га?

— Це означає, що ми домовилися.

Джейк шкрябнув кресалом по кременю. Спалахнула іскра, і цього разу хмиз зайнявся. Втішений, Джейк всівся й, обійнявши Юка рукою за шию, споглядав, як розгорається багаття. Собою він був дуже задоволений. Адже він не тільки розпалив вечірнє багаття, а й розгадав Роландову загадку.

3

— Я теж знаю одну загадку, — сказав Джейк, коли вони вечеряли буритосами.

— Вона також нерозумна? — спитав Роланд.

— Ні. Це справжня загадка.

— Тоді загадуй, а я спробую відгадати.

— О'кей. Що не має ніг, але біжить, з ложем, та на місці не лежить, буває довгим і широким, ворожим, добрим і двобоким?

— Добра загадка, — м'яко сказав Роланд. — Але стара. Це ріка.

Джейк не чекав такої швидкої відповіді, тож трохи похнюпив носа.

— Ну так, тебе важко чимось здивувати.

Роланд кинув останній шматок своєї вечері Юкові, і пухнастик вдячно його заковтнув.

— Та ні. Я з тих, кого Едді називає «слабкий грець». От бачив би ти Алана. Той колекціонував загадки, наче якась дамочка — віяла.

— Слабкий гравець, друже ти мій Роланде, — поблажливо сказав Едді.

— Дякую, що виправив. А спробуй–но відгадати оцю: що росте і встає? Спочатку біле, потім червоне, і чим пухкішим воно стає, тим дужче подобається старій?

Едді вибухнув сміхом.

— Це член! — прогорлав він. — Грубо, Роланде, як грубо! Але мені подобається! Подддобається, хай йому!

Роланд похитав головою.

— Твоя відповідь неправильна. Гарна загадка — це часом головоломка зі слів, як та Джейкова про річку. Але буває й так, що вона більше скидається на трюк фокусника, бо змушує дивитися в один бік, коли насправді треба дивитися геть у інший.

— Вона подвійна, — сказав Джейк і переказав слова Аарона Діпно про загадку Самсона. Роланд кивнув.

— Може, це суниці? — спитала Сюзанна і тут же сама відповіла на своє питання. — Авжеж, суниці. Це як у тій загадці про багаття. В ній є прихована метафора. І щоб розгадати загадку, треба збагнути, в чому метафора.

— Я хотів, щоб вона зі мною переспала, і висловив своє прохання красивими метафорами, а вона дала мені по пиці й пішла геть, — сумно продекламував Едді. Але його ніхто не слухав.

Попередня
-= 136 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар