Слава ЗСУ!

— Якщо замінити «стає» на «росте», — вела далі Сюзанна, — то все просто. Ягоди спочатку білі, потім червоні. Чим пухкішими вони ростуть, тим більше їх любить стара жінка. — Відчувалося, що вона задоволена собою.

Роланд кивнув.

— Я знаю іншу відповідь — виниці, але, мабуть, це одні й ті самі ягоди.

Едді взяв «Загадки й головоломки» та почав їх недбало гортати.

— А ну, Роланде. Коли двері перестають бути дверима?

Роланд набурмосився.

— Знову ти за своє? Бо мені вже скоро терпець…

— Ні, я ж обіцяв бути серйозним, і я серйозний… принаймні, я намагаюся. Це загадка з цієї книжки. Я просто знаю відповідь. Колись у дитинстві чув.

Джейк по–змовницькому підморгнув Едді, бо теж знав відповідь. І Едді йому підморгнув. На його подив, Юк теж спробував примружити око. Але, кілька разів поспіль невдало заплющивши обидві повіки, шалапут облишив спроби.

Тим часом Роланд і Сюзанна міркували над питанням.

— Мабуть, щось пов'язано з порогом, — сказав Роланд. — Двері, перестають бути. Коли двері вже не двері… гммм…

— Гммм, — повторив Юк, досконало відтворивши задумливу інтонацію Роланда. Едді знову підморгнув Джейкові. А Джейк прикрив рота долонею, щоб сховати посмішку.

— Відповідь — коли переступаєш через поріг? — нарешті спитав Роланд.

— Нєа.

— Вікно, — зненацька рішуче промовила Сюзанна. Коли двері перестають бути дверима? Коли це вікно.

— Нєа. — Едді шкірився на всі кутні. Але Джейк був шокований тим, як далеко вони відійшли від правильної відповіді. У цьому є щось магічне, подумав він. Все начебто звичайне, жодних килимів–самольотів і зникаючих слонів, але все одно це магія. І зненацька їхнє заняття — проста гра в загадки коло багаття — постало перед ним геть у іншому світлі. Вони наче грали в піжмурки, тільки за пов'язку на очі правили слова.

— Здаюся, — сказала Сюзанна.

— Так, — сказав Роланд. — Скажи відповідь, якщо ти її знаєш.

— Відповідь — розчиняють. Двері перестають бути дверима, коли їх розчиняють. Ясно? — Спостерігаючи, як Роландове обличчя мало–помалу світлішає, Едді трохи боязко спитав: — Що, теж погана? Роланде, я старався бути серйозним. Правда–правда.

— Дуже навіть непогана. Навпаки — гарна. Я певен, що Корт би її розгадав… і Алан, можливо. Дуже мудра загадка. А я, як це завжди відбувалося у класі, вирішив, що вона складніша, ніж є насправді, і недогледів відповідь.

— Щось у ній таки є, правда? — задумливо сказав Едді. Роланд кивнув, але Едді цього не бачив. Він дивився у вогонь, в надрах якого розквітали і в'янули тисячі троянд.

— Ще одна загадка і лягаємо спати, — сказав Роланд. — Тільки відтепер ми по черзі стоятимемо на чатах. Едді, ти перший, потім Сюзанна. Потім я.

— А я? — спитав Джейк.

— Можливо, пізніше надійде й твоя черга. Але зараз важливіше, щоб ти поспав.

— Ти справді гадаєш, що нам необхідно виставляти вартового? — спитала Сюзанна.

— Не знаю. А незнання — найкраща причина так вчинити. Джейку, прочитай нам якусь загадку зі своєї книжки.

Едді передав «Загадки й головоломки» Джейкові, і хлопчик, погортавши сторінки, нарешті зупинився десь наприкінці книжки.

— Ось! Це те, що треба!

— Читай, — сказав Едді. — Якщо не я, то Сьюз відгадає цю загадку. Нас знають в усій країні. На ярмарках ми виступаємо як Едді Дін та його загадкова королева.

— Які ми сьогодні дотепні, — сказала Сюзанна. — Побачимо, любий, чи не випарується з тебе вся твоя дотепність, поки ти до півночі нидітимеш на узбіччі.

— У неї нема плоті, зате є ім'я, — прочитав Джейк. — Часом вона висока, часом низенька. Вона приєднується до нас, коли ми розмовляємо чи робимо вправи. І в кожній грі вона з нами.

Цю загадку вони обговорювали майже п'ятнадцять хвилин, але жодне навіть близько не підійшло до розгадки.

— Може, хтось із нас розгадає її уві сні, — сказав Джейк. — Я так про річку розгадав.

— Дешева книжка, відповіді вирвані, — пробурчав Едді. Потім підвівся і загорнувся в шкіряну ковдру, наче в мантію.

— Вона справді дешево мені дісталася. Містер Тауер віддав її просто так.

— Роланде, на що мені звертати увагу? — спитав Едді.

Вже вкладаючись спати, Роланд знизав плечима.

— Я не знаю. Але, гадаю, ти збагнеш, щойно це побачиш чи почуєш.

— Розбуди мене, коли почнеш клювати носом, — попередила Сюзанна.

— Навіть не сумнівайся.

4

Уздовж шляху тягнулася поросла травою баюра. На дальньому її кінці, загорнутий у ковдру, сидів Едді. Цієї ночі небо не було чистим — його застилала тонка пелена хмар, затьмарюючи собою сяйво зір. Дмухав сильний західний вітер. Коли Едді повернув голову назустріч вітру, то відчув запах буйволів — володарів рівнин. Пахло гарячою шерстю і свіжим лайном. За ці останні кілька місяців його чуття настільки загострилися, що він сам дивувався… а в такі миті, як ось ця, йому навіть трохи лячно ставало.