Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

До вух долинуло ледь чутне мукання буйволяти.

Едді повернув голову в бік міста. Він вдивлявся в далечінь, і через деякий час йому почало ввижатися, що там спалахують маленькі вогники — електричні свічки, про які розповідали старі брати–близнюки. Але Едді не обманював себе: цілком імовірно, що він бачив бажане замість дійсного.

Котику, не забувай, що Сорок друга вулиця залишилася десь там, далеко–далеко. Надія — це велика сила, хай там що кажуть люди, але не варто сподіватися аж так сильно, щоб забути одну істину: ти далеко від Сорок другої вулиці. Я знаю, що тобі дуже цього хотілося б, але там попереду не Нью–Йорк. То Лад — і крапка. І якщо ти це затямиш, то цілком можливо, що з тобою нічого не станеться.

Він намагався вбити час, гадаючи, про що йдеться в останній загадці, яку їм прочитав Джейк. Його дуже роздратувало, що Роланд вичитав йому за жарт про немовля, і хотілося здивувати всіх уранці відгадкою. Звісно, перевірити, чи вона правильна, вони не зможуть, бо розділ з відповідями вирваний. Але Едді знав, що гарна розгадка хорошої загадки завжди очевидна і її не треба нічим доводити.

Часом вона висока, часом низенька. Ця фраза здавалася йому ключовою, а решта загадки, мабуть, просто слугувала для окозамилювання. Що воно таке — часом високе, часом низеньке? Сукня? Ні. Сукні бувають короткими і довгими, а не високими. Казки? Теж ні — як і сукні, вони відповідали тільки слову «короткий». Склянки для коктейлів бувають високими й низькими…

— Мова, — пробурмотів він собі під носа, і на якусь мить йому здалося, що він знайшов розгадку, бо обидва прикметники ідеально підходили до іменника. Високою мовою розмовляють деякі поети, а низькою — перекупки на базарі. Тільки мова не виконувала вправи.

Едді відчув, що його охоплює розчарування, а потім сам до себе всміхнувся, дивуючись, чого це він так завівся через якусь дитячу книжку і найневиннішу в світі гру. Та все одно зараз йому якось більше вірилося в те, що люди можуть вбивати одне одного через загадки… якщо ставки достатньо високі, а суперники мухлюють.

Розслабся… ти зараз робиш точнісінько те, про що казав Роланд: все ускладнюєш.

Але про що ще йому лишалося думати?

Аж раптом з міста знову долинув барабанний дріб, і в Едді з'явилася нова пожива для роздуму. Звук не наростав поступово. Щойно його не було, а вже наступної миті він на повній потужності увірвався в нічну тишу, наче хтось там натиснув на кнопку. Едді підійшов до краю дороги, повернувся в бік міста і слухав. За кілька секунд він озирнувся, щоб дізнатися, чи барабани, бува, не розбудили когось із його супутників. Але виявилося, що він досі сам. Тож Едді знову повернув обличчя до Лада і нашорошив вуха, приставивши до них долоні.

Пам… па–пам… па–пам–пампам–пам.

Пам… па–пам… па–пам–пампам–пам.

Едді дедалі більше переконувався, що чуйка його не підвела. Принаймні цю загадку він відгадав.

Пам… па–пам… па–пам–пампам–пам.

Думка про те, що він стоїть на узбіччі дороги, якою вже давно ніхто не ходив, стоїть на відстані ста сімдесяти миль від міста, яке побудували люди, чия цивілізація вже давно загинула, і слухає партію ударних з рок–пісні, була абсолютно божевільною… але хіба це божевільніше, ніж світлофор, що, дзенькнувши, викидав іржавий зелений прапорець з написом «ІДІТЬ»? Божевільніше, ніж уламки німецького літака 1930–х років?

І Едді пошепки проспівав слова пісні «ЗіЗі Топ»:

Тобі треба рівно стільки липучки, Щоб трималася ширінька на джинсах, Послухай, йе–йе…

Барабани ідеально повторювали ритм ударних у пісні. Диско–версія ударних із «Ширіньки на липучці». Тепер Едді не сумнівався.

Невдовзі звук обірвався так само різко, як і почався. Тепер Едді чув лише вітер і невиразне жебоніння річки Сенд, яка ніколи не лежала на місці, хоч і мала своє ложе.


5

Наступні чотири дні були не надто багаті на події. Вони просто йшли, дивилися, як міст і місто на очах збільшуються і увиразнюються, ставали на привал, їли, грали в загадки, по черзі стояли на чатах (Джейк так надокучав Роландові, що той врешті–решт дозволив йому початувати годинки зо дві на світанні), спали. Єдиний вартий уваги випадок стався з бджолами.

Наближався полудень третього дня, відколи вони знайшли розбитий літак. Вони йшли і раптом почули дзижчання. Звук дедалі гучнішав і зрештою заповнив собою все повітря. Не витримавши, Роланд зупинився.

— Це там, — сказав він і показав рукою на купу евкаліптових дерев.

Попередня
-= 138 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар