Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

«Зроби це, — подумав він. — Чом би й ні? Стрілець ніколи не знайде тебе в цьому лабіринті, тож наступи й поклади цьому край. Принаймні це буде чистіше, ніж те, що готують для тебе Ґешер із друзями. І швидше».

Вкритий порохом мокасин на мить завагався над пасткою.

Ґешер стукнув його кулаком у спину, але не сильно.

— Думаєш про те, як би ґиґнути, так, мій маленький хитрунчику? — Насмішкувата жорстокість у його голосі змінилася простою людською цікавістю. Навіть якщо до неї домішувалося інше почуття, то був не страх, а подив. — Ну то вперед, поки ще не передумав. Бо в мене вже є квиток на той світ. Тільки швидко, бодай тобі боги очі повипалювали.

Але Джейк опустив ногу на землю, не торкнувшись пускового механізму пастки. Жити він вирішив не тому, що сподівався на порятунок. Просто так вчинив би на його місці Роланд — він би жив і йшов уперед, допоки хтось його не спинить, і навіть після цього, якби зміг, усе одно вперто просунувся б вперед ще на кілька кроків.

Обваливши лабіринт зараз, він забере з собою тільки Ґешера, а цього недостатньо. Одного погляду на нього досить, щоб збагнути — він справді вже однією ногою на тому світі. Якщо ж піти далі, то у нього, можливо, з'явиться шанс прихопити з собою кількох Ґешерових друзяк, а якщо пощастить, то, може, навіть того, кого він називав Цок–Цоком.

«Якщо вже я зберуся, як він каже, ґиґнути, — подумав Джейк, — то зроблю це тільки у великій веселій компанії».

Роланд би зрозумів.


20

Джейк помилявся щодо стрільцевої здатності знайти дорогу в лабіринті. Вони з Ґешером залишили по собі багато слідів, і наплічник був лише одним із найпромовистіших знаків. Але Роланд швидко збагнув, що гаяти час на вишуковування знаків не варто. Все, що від нього вимагалося, — йти за Юком.

Втім, там, де стежки перетиналися, він кілька разів зупинився, боячись помилитися. І щоразу, коли він це робив, Юк озирався і нетерпляче тихо гавкав, що мало означати: «Поквапся! Невже ти хочеш їх загубити?» Тричі Роланд знаходив знаки — сліди ніг, нитка з Джейкової сорочки, клаптик Ґешерової яскраво–жовтої хустки, і тричі переконувався, що шалапут знає, куди бігти. Після цього стрілець просто пішов слідом за ним. Він і надалі шукав знаки, але більше не зупинявся в пошуках. А тоді знову почався барабанний бій, і саме барабани та ще Ґешерів довгий ніс, якого він пхав до наплічника Джейка, врятували Роландові життя.

Він різко загальмував на підборах запилених чобіт і витяг револьвер, ще навіть достоту не збагнувши, що то за звук. А коли зрозумів, то, невдоволено буркнувши, опустив револьвер назад у кобуру. І вже збирався було бігти далі, коли погляд упав спочатку на Джейків наплічник… а потім вихопив із темряви пару ледь помітних дротів, що тьмяно блищали в повітрі ліворуч від нього. Примружившись, Роланд розгледів два тонкі дроти, які перетиналися небезпечно близько від нього на рівні коліна. Низенький Юк без проблем пробіг під дашком, який утворювали перехрещені дроти, але, якби не барабани і не покинутий наплічник, Роланд би налетів просто на них. Він підвів очі, роздивляючись кучугури сміття обабіч стежки, і міцно стис губи. Він був за крок від загибелі, і тільки ка його врятувало.

Юк нетерпляче дзявкнув.

Роланд ліг на живіт і проповз під дротами, повільно і обережно, бо був тілистіший за Джейка і Ґешера. Жоден по–справжньому кремезний чоловік не зміг би подолати цю пастку, не обваливши при цьому підступно підготовану лавину. У вухах лютували барабани. «Мабуть, вони всі з'їхали з глузду, — подумав стрілець. — Якби мені щодня довелося це слухати, то я б точно збожеволів».

Він успішно переповз на той бік, підібрав Джейків наплічник і зазирнув усередину. Там лежали книжки і кілька предметів одягу, а також скарби, на які Джейк натрапив дорогою, — камінь, поцяткований чимось жовтим і блискучим, на вигляд наче золотом, але насправді то було не золото; наконечник стріли, що його Джейк знайшов у діброві наступного дня після видобування і який, мабуть, зберігся ще з тих часів, коли в лісі жив прадавній народ; сонячні окуляри його батька і ще якісь дрібнички, справжню цінність котрих міг збагнути тільки хлопчик, який ще навіть не був підлітком. Ці речі дорогі йому, і він, безперечно, захоче отримати їх назад… звісно, якщо Роланд встигне забрати його до того, як Ґешер і його приятелі змінять його, завдадуть йому такого болю, що він навіки втратить інтерес до невинних розваг дитинства.

У Роландовій уяві, наче демон чи джин із пляшки, спливла вишкірена мармиза Ґешера: криві зуби, порожній погляд, щоки і щетинисте підборіддя, роз'їдені мандрусом. «Якщо ти його скривдиш…» — подумав він і примусив себе думати інакше, бо то був глухий кут. — Якщо Гешер скривдить хлопчика (Джейка! — люто наполягала свідомість. — Це не просто собі хлопчик, це Джейк! Джейк!), Роланд його вб'є. Так, уб'є. Втім, саме по собі це нічого не змінить, бо Ґешер уже ходячий мрець.

Попередня
-= 155 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар