Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Едді! — крикнула Сюзанна і вистрілила ще раз. Цього разу на землю впав чоловік у оздобленому шовком плащі й високих чоботях.

Едді безпорадно шукав «рюгер» і на якусь жахливу мить його охопила паніка від думки, що пістолет загубився. Але він просто якимось чином опустився нижче, бо був запханий за пояс штанів. Едді намацав руків'я і сильно смикнув. Клята штука не піддавалася, бо приціл зачепився за білизну.

Сюзанна вистрілила ще тричі поспіль. Кожен постріл влучав у ціль, але осатанілих Юнів це не спинило.

— Едді, помагай!

Почуваючись Суперменом низького гатунку, Едді сильно рвонув пістолет, порвав труси, але нарешті спромігся видобути «рюгер». Ребром долоні зняв із запобіжника, сперся ліктем на ногу вище коліна і відкрив вогонь. Йому не треба було думати, навіть прицілюватися не довелося. Якось Роланд їм розповідав, що в бою руки стрільця працюють самі, ними не треба керувати. І зараз Едді збагнув, шо малося на увазі. Хоча з такої близької відстані навіть сліпий би не промазав. Сюзанна скоротила чисельність нападників, і тепер їх було не більше п'ятнадцяти. По інших, як ураган по полю пшениці, пройшовся Едді. Нате, щоб покласти чотирьох, у нього йшло менше двох секунд.

Єдина фізія натовпу зі скляними й бездумними очима почала поволі розпадатися. Чоловік із кувалдою викинув свою зброю і припустив навтьоки, сильно шкутильгаючи на покривлених артритом ногах. Слідом за ним побігло ще двоє. Решта нерішуче зупинилася і тепер тупцяла на місці.

— Вперед, боягузи! — прогарчав порівняно молодий чоловік. Синя хустка була в нього пов'язана на шиї, наче в жокея на кінних перегонах. За винятком двох жалюгідних жмутків хвилястого рудого волосся, по одному на кожному боці голови, він був геть лисий. Сюзанні цей парубок нагадав клоуна Клерабеля, а Едді — Рональда Макдональда. Небезпечного Клерабеля і лютого Рональда. Він пожбурив у них саморобного списа, який у першому своєму житті, можливо, був ніжкою стола. Але зброя не влучила в ціль, а просто впала на дорогу праворуч від Едді та Сюзанни. — Вперед, я сказав! Разом ми зможемо і при…

— Пробач, друже, — пробурмотів Едді й вистрілив йому в груди.

Клерабель–Рональд заточився назад і взявся рукою за те місце, куди влучила куля.

У широко розплющених очах читалася одна болісна думка: все мало бути інакше, такого просто не могло статися. Рука парубка безсило впала додолу. З кутика рота, неймовірно яскрава в такий похмурий день, витікла цівка крові. Коли він упав навколішки, решта Юнів просто стояли і німо дивилися. А ще один із натовпу не витримав видовища і хотів було ганебно дати драла.

— Ані руш! — наказав Едді. — Стій, де стоїш, мій недоумкуватий друже, якщо не хочеш гаразд роздивитися ту галявину, де закінчується твій земний шлях. — Він підвищив голос. — Кидайте зброю, малята! Ну ж бо, все на землю! Негайно!

— Ти… — глухо прошепотів помираючий. — Ти… стрілець?

— Ти вгадав, — відповів Едді і похмурим поглядом обвів Юнів.

— Благаю… прощення, — прошелестів кучерявий рудий і впав обличчям на землю.

— Стрільці? — спитав один з його товаришів. Він говорив так, наче щойно почав відчувати весь жах становища.

— Ви тупі, але не глухі, — відповіла Сюзанна. — Бодай якась втіха. — І помахала дулом револьвера — порожнього, Едді був у цьому впевнений. А якщо так, то скільки патронів лишилося в «рюгері»? Тут він збагнув, що не має жодного уявлення, скільки патронів міститься в обоймі, і подумки обізвав себе дурнем… але чи ж узагалі він міг уявити, що все так обернеться? Навряд. — Ви чули, що він сказав. Кидайте все на землю. Канікули закінчилися.

Один за одним вони підкорилися.

— Дарма ви вбили Вінстона, місіс. У нього ниньки день народження, — сказала жінка, на обличчі в якої було не менше пінти крові відважного Меча–і–Кілта.

— То треба було йому лишатися вдома і їсти торт, — відрізав Едді. І ні слова жінки, ні його власна реакція не здалися йому аж такими абсурдними в цій ситуації.

Серед Юнів лишалася ще одна жінка — худюща білявка, чиє довге волосся повилазило пасмами, наче від лишаю. Вона спробувала було непомітно відступити в бік мертвого карлика і під захист зарослих арок, але Едді поклав цьому край, випустивши кулю в розтрісканий бетон поблизу її ніг. Що з неї можна взяти, він не знав, але не хотів, щоб хтось показував іншим дурний приклад. І просто боявся того, як поведуть себе його руки, коли хворі люди з понурими обличчями, що стоять зараз перед ним, спробують тікати. Хай там що поганого холодний розум думав про все це стрілецьке ремесло, його рукам воно все одно подобалося.

— Стій на місці, красуне. Офіцер Дружній радить не ризикувати. — Едді подивився на Сюзанну і миттю стривожився, бо вона мала дуже блідий вигляд. — Сьюз, з тобою все добре? — тихо спитав він.

Попередня
-= 158 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар