Слава ЗСУ!

— Далі ми не підемо, — категорично заявила Мод. — Можете нас вбити, але це нічого не змінить. Кожен чоловік і кожна жінка завинили богам смерть, і все одно вона нас знайде на цьому боці смертельної лінії. Але заради якихось приблуд я не ризикуватиму розгнівати Блейна.

— Я теж, — сказав Дживс. Він уже зняв свій запилений котелок і зараз притискав його до голих грудей. На його обличчі застиг вираз переляку й побожності.

— Гаразд, — погодилася Сюзанна. — А тепер зникніть обоє.

— Ага, а щойно ми повернемося до вас спинами, ви нас застрелите, — тремтячим голосом проговорив Дживс. — Б'юся об заклад, застрелите.

Але Мод похитала головою. Кров на її обличчі засохла й стала малиново–червоними цятками.

— Стрільці ніколи не стріляють у спину, це я точно знаю.

— А ми не знаємо, стрільці вони чи ні. Те, що вони кажуть, ще нічого не означає.

Мод показала на великий револьвер з потертим сандаловим руків'ям, який Сюзанна тримала в руці. Дживс подивився… і простягнув жінці руку. Коли Мод взяла його за руку, образ небезпечних убивць, якими Сюзанна їх вважала, розсипався на друзки. Вони більше нагадували Гензеля й Ґретель, аніж Бонні та Клайда. Втомлені, налякані й спантеличені, вони вже давно блукають у лісі, де їх і спіткала старість. Ненависть і страх, які вона відчувала до них, ураз кудись поділися. Натомість прийшли жалощі і глибокий невимовний сум.

— Прощавайте, — лагідно сказала вона. — Ідіть собі й не бійтесь, ми з чоловіком вас не скривдимо.

Мод кивнула.

— Я знаю, що нічого поганого ви не хотіли. І я пробачаю вас за те, що ви вбили Вінстона. Але послухайте мене уважно. Не ходіть до Колиски. Що б вас до цього не спонукало, не ходіть. Смерть спіткає того, хто ступить у Колиску Блейна.

— У нас нема вибору, — сказав Едді, і, неначе підтверджуючи його слова, над головами знову розлігся грім. — А зараз ви мене послухайте. Я не знаю, що там відбувається під землею, але одне я можу вам сказати напевно: ті барабани, яких ви так боїтеся, — просто запис, частина пісні, яку записали в тому світі, звідки ми з дружиною родом. — Але на їхніх обличчях з'явився такий спантеличений вираз, що він у відчаї підняв руки вгору. — Господи Ісусе, ви що, не доганяєте? Ви мочите одне одного через пісню, яка навіть синглом не виходила!

Сюзанна поклала руку йому на плече й тихо пробурмотіла «Едді!» Але тієї миті він просто не звернув на неї уваги — його погляд блискавично переходив від Мод до Дживса і навпаки.

— Хочете побачити чудовиськ? То гарненько придивіться одне до одного. А коли повернетесь до тієї дурки, яку називаєте своїм домом, то придивіться до друзів і родичів.

— Ви не розумієте, — сказала Мод. Її очі були темні й похмурі. — Але ще зрозумієте. Атож, зрозумієте.

— Ідіть, — тихо повторила Сюзанна. — Нам усе одно не вдається поговорити, бо всі слова наштовхуються на стіну нерозуміння. Просто йдіть туди, звідки прийшли, і намагайтеся не забувати обличчя своїх батьків. Бо як на мене, то ви їх уже давно позабували.

І двоє людей мовчки пішли геть. Втім, час від часу вони озиралися через плече, не відпускаючи рук: справжнісінькі Гензель і Ґретель, які заблукали в густому темному лісі.

— Випустіть мене звідси, — змучено проговорив Едді. Поставив «рюгер» на запобіжник, запхав назад за пояс штанів і потер червоні очі долонями. — Просто випустіть, більше мені нічого не треба.

— Розумію, про що ти, красунчику. — Вона була вочевидь перелякана, проте голову тримала зухвало й виклично. Едді вже знав і любив цей її вираз. Він поклав руки їй на плечі, нахилився й поцілував. Ані буря, що насувалася, ані похмуре оточення не завадили йому цілуватися довго і пристрасно. І коли він нарешті відпустив її губи, Сюзанна дивилася на нього широко розплющеними очима, в яких танцювали бісики.

— Ого! А що це було?

— Це я тобі сказав, як я тебе кохаю. Цього достатньо?

Її погляд пом'якшився. І на якусь мить захотілося розкрити йому таємницю, хоч вона й не була певна щодо неї. Але, звісно, час і місце були непідходящі. Зараз вона не могла сказати йому, що, можливо, носить під серцем дитину, так само, як зупинитися і прочитати слова на скульптурних тотемах Порталів.

— Достатньо, Едді.

— Ти найкраща з подій усього мого життя. — Погляд світло–карих очей повністю зосередився на ній. — Мені важко говорити такі речі, мабуть, дається взнаки те, що я довго прожив з Генрі. Але це правда. Гадаю, я закохався в тебе тому, що ти уособлювала все, що Роланд у мене забрав, — тобто Нью–Йорк, — але зараз усе набагато складніше, бо мені вже не хочеться повертатися. А тобі?