Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Моя дівчинка — краля, вона з Нью–Йорка, Я купую їй все, що їй треба для вроди, У неї стегна Як два лінкори, О Боже, ось на що я тринькаю долари. Моя дівчинка — квітка, вона родом з Філлі, Я купую їй все, що їй треба для вроди, У неї очиці, Як дві гарні піци, О Боже, ось на що…

Ґешер простягнув руки, взяв Джейка за вуха, мов глечик за ручки, і сильно смикнув, зупиняючи.

— Там попереду тебе дірка в землі, — сказав він. — Щоправда, з твоїм голосом, малий, світ би полегшено зітхнув, якби ти впав. Але Цок–Цоку це не сподобається, тож я тебе ще трохи побережу. — Ґешер відпустив Джейкові вуха (вони вже горіли вогнем) і вчепився руками за його сорочку ззаду. — А тепер нахиляйся вперед, поки не намацаєш драбину на тому боці. І не смій послизнутися, бо обох нас униз потягнеш!

Джейк обережно нахилився вперед, виставивши перед собою руки. Найбільше він боявся провалитися в яму, якої не бачив. Шукаючи драбину, він відчув на обличчі повів теплого повітря — чистого, майже пахучого, — і побачив унизу слабке рожеве світло. Його пальці намацали сталевий щабель і міцно вхопилися за нього. Рани від укусів на лівій руці знову розкрилися, і Джейк відчув, що долонею тече тепла кров.

— Є? — спитав Ґешер.

— Так.

— Лізь униз! Чого стоїш, бодай тебе боги прокляли! — Ґешер відпустив його сорочку, і Джейк яскраво уявив собі, як він відводить ногу назад, наміряючись поквапити його копняком. Джейк переступив через отвір у землі, де мерехтіло ледь помітне світло, і почав спускатися щаблями драбини, намагаючись якомога менше ворушити вкушеною рукою. Ця драбина була чиста: ані моху, ані мастила, ані іржі. Колодязь був дуже довгий. Спускаючись швидко, щоб Ґешер, який ішов слідом, не наступав на пальці, Джейк мимохіть пригадав фільм, який колись бачив по телевізору. Він називався «Подорож до центру землі».

Гуркіт машин дедалі гучнішав, а рожеве світіння ставало яскравішим. Звучання цих механізмів досі здавалося якимось дивним, наче щось у ньому було неправильне, але все одно на слух ці машини працювали краще, ніж ті, нагорі. А коли Джейк нарешті досяг дна, то побачив, що підлога тут суха. Ця шахта, обшита проклепаною сталлю, мала квадратну форму і була близько шести футів заввишки. Пряма, як струна, вона простягалася в обидва боки, наскільки сягав Джейків зір. Інтуїція підказала йому, що цей тунель (розташований на глибині щонайменше сімдесяти футів під Ладом) теж прямував шляхом Променя. А десь там, угорі — Джейк був упевнений, хоч і не міг сказати, звідки така певність, — просто над ним знаходився поїзд, який вони шукали.

Уздовж стін, під стелею шахти, йшли вузькі вентиляційні грати. Це звідти надходило чисте сухе повітря. Подекуди синьо–сірими бородами з них звисав мох, але здебільшого грати були чисті. Під кожними другими ґратами на стіні була виведена жовта стрілка з символом, який дещо скидався на маленьку літеру «t». Стрілка вказувала в той бік, куди прямували Джейк із Ґешером.

Джерелом рожевого світла були скляні трубки, що паралельними рядами бігли вздовж стелі шахти. Деякі з них — приблизно кожна третя — були темні, інші натужно блимали, але принаймні половина ламп іще світила. «Неонове освітлення, — зачудовано подумав Джейк. — Нічого собі».

Слідом за ним з драбини зістрибнув Ґешер. Побачивши Джейків здивований вираз, він посміхнувся.

— Гарно, га? Прохолодно влітку, тепло взимку, і стільки їдла, що п'ять сотень мужиків за п'ятсот років не зжеруть. А знаєш, малий, що в цьому всьому найкраще? Найкраще в усьому цьому блядському сховку?

Джейк похитав головою.

— Ті дебіли Юни навіть не знають, що це місце існує. Вони думають, що під землею чудовиська. І чудовиська ловлять тих Юнів, які підходять до каналізації ближче, ніж на двадцять футів!

Закинувши голову назад, він від душі розреготався. Але Джейк не засміявся у відповідь, хоча холодний голос його свідомості прозоро натякав на те, що з тактичних міркувань слід би було це зробити. Він не розсміявся, бо точно знав, що відчувають ті бідні Юни. В підземеллях міста справді водяться чудовиська. Тролі, привиди й орки. Адже його самого викрав такий орк, хіба ні?

Ґешер штовхнув його кудись ліворуч.

— Іди… ми майже на місці. Но, пішов!

Вони підтюпцем побігли далі, обганяючи відлуння своїх кроків. А за десять–п'ятнадцять хвилин Джейк побачив водонепроникний люк, до якого залишалося не більше двохсот ярдів. Коли відстань скоротилася, він угледів у ньому велике колесо обертового крана. На стіні праворуч висів переговорний пристрій.

Попередня
-= 167 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар