Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Все, я видихався, — прохрипів Ґешер, коли вони вже були біля дверей у кінці тунелю. — Для такого інваліда, як твій старий друзяка, це занадто! — Натиснувши кнопку переговорної коробки, він проревів: — Цок–Цок, я його привів, цілісінького і неушкодженого! Навіть косини з його голови не впало! Хіба я не казав, що впораюсь? Я ж казав: довірся Ґешеру, він не підведе! Відкривай, впускай нас!

Він відпустив кнопку і нетерпляче вирячився на двері. Кран не повертався. Натомість із гучномовця пролунав рівний монотонний голос:

— Пароль.

Ґешер жахливо наморщив лоба, почухав довгими брудними нігтями підборіддя, потім підняв пов'язку з ока і видобув звідти черговий згусток жовтувато–зеленої гидоти.

— Ох уже цей Цок–Цок із його паролями! — пожалівся він Джейкові. Голос звучав роздратовано, але в ньому вчувалася тривога. — Він крутий хлоп, але, якщо хочеш знати, це вже занадто.

— Та годі вже, Цок–Цок! — прогорлав він, натиснувши кнопку. — Якщо ти не впізнаєш мій голос, то надінь слуховий апарат!

— Ні, я впізнаю, — відповів безбарвний голос. Джейк почув у ньому нотки Джері Ріда, який грав у «Смокі та бандиті» нерозлучного друга Берта Рейнолдса. — Але я не знаю, кого ти з собою привів, правда ж? Чи ти забув, що камера здохла ще минулого року? Або називай пароль, Ґешере, або згниєш під дверима!

Гешер запхав пальця до носа, витяг звідти «козу» кольору м'ятного желе і розлючено витер її об ґрати гучномовця. Мовчки спостерігаючи за всією цією по–дитячому наївною демонстрацією поганої вдачі, Джейк відчував, що глибоко в душі булькоче істеричний сміх. Зараз він був би дуже недоречний. Невже вони подолали весь цей шлях крізь лабіринт, де всюди були розставлені пастки, й темні, як ніч, тунелі, тільки для того, аби застрягнути тут, перед цими герметичними дверима, і тільки тому, що Ґешер забув пароль Цок–Цока?

Ґешер кинув на нього злющий погляд, потім провів рукою по голові, знімаючи жовту хустку, просякнуту потом. Череп під пов'язкою був геть лисий, за винятком кількох куцих жмутиків чорного волосся, схожого на голки дикобраза. На лівій скроні виднілася глибока вм'ятина. Зазирнувши в хустку, Ґешер витяг з її складок клапоть паперу.

— О боги, благословіть Гутса, — пробурмотів він собі під ніс. — Гутс завжди про мене дбає.

Він дивився на папірець, так і сяк крутив його в руках, а потім простягнув Джейкові. Голосу він не підвищував, наче боявся, що всесильний Цок–Цок почує його навіть тоді, коли ніхто не натискає кнопку «ГОВОРІТЬ».

— Ти ж справжній маленький жентельмен, ге? А перше, чого вчать жентельмена, коли він уже знає, що не можна їсти зубну пасту і сцяти по кутках, — це читати. Прочитай, що тут написано, хлопчику мій, бо я забув, як це робиться. Знав, але забув.

Джейк взяв папірець, глянув на нього і підвів погляд на Ґешера.

— А якщо не прочитаю? — зухвало спитав він.

Зачувши таку відповідь, Ґешер аж відсахнувся… а потім злостиво–радісна усмішка з'явилася на його лиці.

— Тоді я візьму тебе за горлянку і постукаю твоєю головою в двері. Навряд чи старий Цокі мене впустить, бо він досі нервується через твого крутого друзяку. Але мені буде величезна радість побачити, як твої мізки скрапують з цього осьо крана.

Джей замислився над цією похмурою перспективою, але всередині досі кипів темний сміх. Цок–Цок справді був крутим хлопом. Він знав, що переконати Ґешера, який і так уже був однією ногою в могилі, виказати пароль буде важко, навіть якби Роланд узяв його в заручники. Але того, шо в Ґешера дірява пам'ять, він не врахував.

Не смійся. Якщо ти розсмієшся, він точно тобі голову розіб'є.

Попри всю свою браваду, Ґешер спостерігав за Джейком досить–таки занепокоєно. І Джейк збагнув те, що в майбутньому цілком могло статися в нагоді: може, Ґешер не боявся смерті… але перед приниженням відчував страх.

— Гаразд, Ґешере, — спокійно сказав він. — Тут написано «щедрий».

— А ну віддай. — Гешер вирвав у нього папірець, вклав назад у хустку і швидко огорнув жовтий шмат тканини довкола голови. Потім натиснув кнопку переговорного пристрою. — Цок–Цок? Ти ще там?

— А де мені бути? На західному краю світу? — трохи здивувався власник безбарвного голосу.

Ґешер показав динаміку язика, вкритого білим нальотом, але його голос звучав благально, мало не улесливо.

— Пароль — щедрий. Ой, яке ж слово гарне! А тепер впусти мене, розтуди його!

— Заходь, — сказав Цок–Цок. Десь поблизу ввімкнувся пусковий механізм, і Джейк підскочив від несподіванки. Кран–колесо посеред дверей почав обертатися. Коли він нарешті зупинився, Ґешер узявся за нього руками, смикнув на себе, потім взяв хлопчика за руку і штовхнув через піднятий поріг дверей у найдивнішу кімнату з усіх, які Джейк бачив у своєму житті.

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар