Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Від м'якого дотику до руки Едді здригнувся. Сюзанна.

— Ходімо, — сказала вона. — Нам треба його розговорити.

Едді відніс її до вогню, обережно всадовив праворуч від Роланда, а сам сів з лівого боку. Роланд спершу подивився на Сюзанну й перевів погляд на Едді.

— Як близько до мене ви посідали, — відзначив він. — Наче коханці… чи наглядачі в темниці.

— Час вже тобі з нами поговорити. — Сюзаннин голос був низький, чіткий і мелодійний. — Якщо вже ми твої супутники, Роланде, — а хоч–не–хоч, так воно і є, — то час тобі ставитися до нас як до супутників. Розкажи нам, що трапилося…

— …і чим ми можемо цьому зарадити, — закінчив Едді.

Роланд глибоко зітхнув.

— Я не знаю, з чого почати, — зізнався він. — У мене вже так давно не було супутників… чи історії, яку можна розповісти…

— Почни з ведмедя, — підказав Едді.

Нахилившись уперед, Сюзанна торкнулася щелепи, яку Роланд тримав у руках. Ця річ лякала її, але вона все одно доторкнулася. — А закінчиш ось цим.

— Так. — Роланд підніс щелепу до очей і якусь мить вивчав її, а потім кинув собі на коліна. — Нам доведеться про неї поговорити, правда ж? Бо вона в основі всього.

Але першим на черзі був ведмідь.

12

— Цю історію мені розповідали, коли я був малим, — почав Роланд. — У ті часи, коли все ще було новим, Великі Древні (то були не боги, а люди, що володіли знанням богів) створили Дванадцятьох Вартових, щоб ті стояли на чатах біля дванадцяти порталів, які вели до нашого світу й за його межі. Час від часу я чув, що ці портали були природними утвореннями, як–от сузір'я в небі чи бездонна тріщина в землі, яку ми називали Могилою Дракона, бо через кожні тридцять–сорок днів звідти валила пара. Та інші люди (одного з них я пригадую особливо добре, то був головний кухар у замку мого батька, чоловік на ймення Гекс) говорили, що ці портали створила не природа, їх зробили самі Великі Древні ще до того, як повісилися на петлі власної гордині й зникли з лиця землі. Гекс часто повторював, що створення Дванадцятьох Вартових було останньою справою Великих Древніх, їхньою спробою спокутувати велику кривду, якої вони завдали одне одному й самій землі.

— Портали, — задумливо мовив Едді. — Тобто двері. Знову ми до них повернулися. Ці двері, що, як ти кажеш, ведуть у світ і за його межі, відкриваються в той світ, з якого прийшли ми зі Сьюз? Як ті, що стояли на узбережжі?

— Не знаю, — відповів Роланд. — На кожне моє окреме знання припадають сотні невідомостей. Вам обом доведеться з цим змиритися. У нас казали: світ зрушив з місця. Коли це сталося, світом наче пройшла велетенська хвиля, залишивши по собі тільки руїни… уламки, що, схоже, часом складаються в карту.

— Ну тоді подумай і спробуй здогадатися! — вигукнув Едді, й нотки неприхованої нетерплячки в його голосі підказали стрільцеві, що Едді ще й досі не розпрощався з думкою повернутися до свого власного (й Сюзанниного) світу. В ньому ще жевріла надія.

— Не чіпляйся до нього, Едді, — сказала Сюзанна. — Він не з тих, хто живе здогадами.

— Неправда, буває й таке, що він гадає, — на їхній подив, відказав Роланд. — Коли, крім здогадів, нічого іншого не лишається, він пробує здогадатися. Моя відповідь — ні. Я не думаю (і не гадаю), що ці портали подібні до дверей на узбережжі. Я не вважаю, що вони ведуть до того місця чи часу, який ми могли б упізнати. По–моєму, двері на узбережжі (ті, що вели до світу, звідки ви прийшли) були наче вісь у центрі дитячої качалки. Знаєте, що це таке?

— Гойдалки? — спитала Сюзанна й для наочності вгору–вниз погойдала рукою.

— Так! — задоволено підтвердив Роланд. — Саме так. На одному боці цієї гойдодалки…

— Гойдалки, — виправив Едді, злегка всміхнувшись.

— Так. На одному боці — моє ка. На іншому — Волтер, чоловік у чорному. Двері розташовувалися в центрі, їх породжувала напруга між двома долями, що вступили в протидію. А портали значно більші й за Волтера, й за мене, й за наше з вами маленьке братство.

— Ти хочеш сказати, — несміливо спитала Сюзанна, — що ті портали, які охороняють Вартові, перебувають поза межами ка? Що вони зовнішні щодо ка?

— Я хочу сказати, що така моя думка. — Він і собі трохи всміхнувся — в світлі багаття було видно, як губи стрільця розтягайся в подобі півмісяця. — Такий мій здогад.

Якусь хвилю він помовчав, а потім узяв свою палицю. Згрібши вбік товстий килим глиці, він накреслив палицею на землі таке коло:



— Ось світ, яким мені його описували, коли я був малий. Знаки X — це портали, що стоять довкола вічного краю світу. Якщо домалювати шість ліній, що попарно з'єднають ці портали… ось так…

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар