Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Крізь відкритий проїзд на південно–східному боці Колиски лилося біле світло, осяваючи Блейна довгим нерівним трикутником. Корпус поїзда здавався Едді піднятою над морськими водами спиною якогось міфічного рожевого кита — вкрай непорушного і мовчазного.

— Ого! — Він знизив голос до шепоту. — Ми його знайшли.

— Так. Блейн Моно!

— Як ти гадаєш, він мертвий? На вигляд мертвий.

— Ні. Може, він спить, але аж ніяк не мертвий.

— Звідки ти знаєш?

— А звідки ти знав, що він рожевий? — Це було риторичне питання, тож Едді не відповів. Сюзанна поглянула на нього, обличчя в неї було напружене й дуже перелякане. — Він спить. І знаєш що? Я боюся його будити.

— Тоді давай дочекаємося наших.

Вона заперечно похитала головою.

— Гадаю, нам краще підготуватися до їхнього приходу. Бо мені чомусь здається, що вони дуже поспішатимуть. Підвези мене до тієї коробки, що висить на ґратах. Вона схожа на переговорний пристрій. Бачиш?

Едді повільно покотив візок туди, куди вона показала. Коробка переговорного пристрою була прикріплена до закритої хвіртки посеред бар'єра, що відділяв платформу від вестибюля Колиски. Ґрати бар'єра на вигляд були зроблені з іржостійкої сталі, а хвіртка — з кованого заліза. Внизу вони зникали у зміцнених сталлю отворах у підлозі. Едді побачив, що крізь ґрати вони не пролізуть. Відстань між сталевими кілками була не більше за чотири дюйми. Навіть Юк — і той заледве проліз би.

Під стелею шурхотіли, туркочучи, голуби. Ліве колесо Сюзанниного візка монотонно рипіло. «Півцарства за оливницю», — подумав Едді і зрозумів, що йому не просто страшно. Востаннє він відчував такий страх того дня, коли вони з Генрі стояли навпроти руїн Маєтку на Райнголд–стрит у Датч–Гіл. Тоді, у тисяча дев'ятсот сімдесят сьомому, вони не наважилися увійти. Вони просто повернулися спинами до будинку з привидами і пішли геть. І він пригадав, що тоді поклявся сам собі більше ніколи, ніколи і ще раз ніколи не повертатися на те місце. Тієї обіцянки він дотримав, але тепер опинився перед іншим будинком з привидами, і головний привид був просто перед його очима — Блейн Моно, довгаста рожева куля з лобовим вікном, яке підглядає за ним, немов око небезпечного звіра, що вдає із себе сплячого.

Він уже багато років не ворушиться в Колисці… Він навіть перестав говорити різними голосами й сміятися… Ардіс був останній, хто наблизився до Блейна… Ардіс не зміг відповісти на питання, тож Блейн підсмажив його на синьому вогні.

«Якщо він до мене заговорить, то я, мабуть, збожеволію на місці», — подумав Едді.

Надворі шаленів вітер, і дрібний дощ сипонув у високий прохід в бічній стіні будівлі. Едді побачив, як краплі вдаряються об вікно й корпус Блейна.

Едді здригнувся і рвучко роззирнувся довкола.

— За нами стежать… я це відчуваю.

— Не здивуюся, якщо це так. Едді, підвези мене ближче до хвіртки. Я хочу як слід роздивитися ту коробку.

— Гаразд, але не торкайся її. Якщо вона під напругою…

— Якщо Блейн захоче нас підсмажити, то він це зробить, — сказала Сюзанна, роздивляючись крізь фати Блейнову спину. — Ти знаєш це не гірше за мене.

Едді знав, що це правда, тож промовчав.

Коробка нагадувала щось середнє між переговорним пристроєм і сигналізацією. У горішній її половині розташовувався гучномовець, поряд з яким було щось на кшталт кнопки «СЛУХАЙТЕ/ГОВОРІТЬ». А нижче йшли цифри, розставлені у формі ромба:



Під ромбом було ще дві кнопки з написами Високою Мовою: КОМАНДА і ВВЕСТИ.

Сюзанна розгублено подивилася на Едді.

— Як ти гадаєш, що це таке? Схоже на якийсь прибамбас із фантастичних фільмів.

«Авжеж», — подумав Едді. Свого часу Сюзанна могла бачити одну–дві системи домашньої охоронної сигналізації — врешті–решт, вона мешкала серед мангеттенських багатіїв, хай навіть вони не надто раділи з цього приводу. Але все одно між електронними пристроями, які вироблялися в тисяча дев'ятсот шістдесят третьому році (а саме цього року вона народилася) і в час Едді, тобто тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомого, була ціла прірва. «Хоча ми з нею взагалі рідко обговорювали відмінності, — подумав він. — Цікаво, що б вона подумала, якби я сказав, що, коли Роланд викрав мене, президентом Сполучених Штатів був Рональд Рейган? Мабуть, що я несповна розуму».

— Це система охоронної сигналізації, — зазначив він і, попри те що всі нерви й інстинкти голосно проти цього заперечували, примусив себе простягнути праву руку і великим пальцем натиснути кнопку «ГОВОРІТЬ/СЛУХАЙТЕ».

Струмом його не шибонуло, і синє полум'я теж не охопило руку. Не було жодних ознак того, що ця річ досі ввімкнена в мережу.

Попередня
-= 171 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар