Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Ґешер казав правду. — Цок–Цок ухопив Джейка за барки і підняв на ноги. — Ти впертюх і нахаба. Але зі мною цей номер не проканає, хлопче. Зі мною ти будеш тихий і чемний. Ти чув коли–небудь про людей, яким уривається терпець? Так от, у мене цього терпцю взагалі нема. Хто завгодно тобі підтвердить, що я навіки вкорочував язика всім, хто насмілювався мене дратувати. Якщо ти коли–небудь заговориш зі мною про Лорда Перта… бодай раз, бодай однісінький раз… я зірву тобі скальп і пообідаю твоїми мізками. Я не терпітиму всіх цих історійок про непруху в Колисці Сивих. Затямив?

Він струсонув Джейка, як килимок, і хлопчик розплакався.

— Затямив, га?

— Т–т–так!

— Добре. — Він поставив Джейка на ноги, і той нетвердо захитався, витираючи мокрі очі. На його щоках залишалися темні патьоки, наче від туші для вій. — А тепер, мій юний нахабо, ми проведемо сеанс питань і відповідей. Я питаю — ти відповідаєш. Ясно?

Джейк не відповів. Він дивився на панель вентиляційних отворів, що оперізувала кімнату.

Цок–Цок ухопив його двома пальцями за носа й розлючено стис.

— Питаю, ясно?

— Так! —закричав Джейк. Він знову дивився Цок–Цокові в обличчя, плачучи вже не тільки від жаху, а ще й від болю. Він відчайдушно хотів знову подивитися на вентиляційні грати, хотів пересвідчитися, що побачене там — не просто вибрики наляканої, перенапруженої свідомості, але не наважувався. Джейк боявся, що за його поглядом прослідкує ще хтось — швидше за все сам Цок–Цок — і побачить там те, що побачив він.

— Добре. — Цок–Цок потягнув Джейка за ніс до свого крісла. Там сів і закинув ногу на бильце. — Побазікаймо трохи. Почнемо з твого імені. То що, як там тебе звати?

— Джейк Чемберз. — Через стиснуті ніздрі його голос звучав гугняво і невиразно.

— Ти натсі, Джейку Чемберзе?

Якусь мить Джейк не міг второпати, про що питає Цок–Цок.

— Я не розумію, про…

Але Цок–Цок тільки поводив його носом туди–сюди.

— Натсі! Натсі! Не грайся зі мною, хлопче!

— Не розумію… — почав було Джейк, а потім його погляд натрапив на старий автомат, що висів на спинці крісла, і йому знову згадався старий «Фоке–Вульф». І частини головоломки склалися докупи.

— Ні, я не наці. Я американець. Я народився вже після тієї війни!

Цок–Цок відпустив Джейків ніс, і звідти миттю ринув потік крові.

— Міг би зразу сказати, і я б тебе не чіпав, Джейку Чемберзе. Але принаймні тепер ти знаєш, як ми тут розмовляємо. Знаєш?

Джейк кивнув.

— Так. Чудово! Тоді почнімо з простих питань.

Джейк не міг відвести очей від вентиляційних ґрат. Те, що він побачив там раніше, не зникло. То був не витвір його уяви. У пітьмі за хромованими перетинками світилися очі з золотими обідцями.

Юк.

Цок–Цок дав йому ляпаса, відштовхнувши його до Ґешера, а той одразу ж відбив «подачу».

— Почалися уроки, серденько, — прошепотів йому на вухо Ґешер. — Вчися гарненько! Будь дуже уважний!

— Дивися на мене, коли я з тобою розмовляю, — наказав Цок–Цок. — Одне з двох: або ти мене поважатимеш, або я відірву тобі яйця.

— Гаразд.

Цок–Цокові очі лиховісно зблиснули.

— Що гаразд?

Продираючись крізь плетиво питань, Джейк відчайдушно шукав слушної відповіді, і зненацька в його душі зажевріла надія. В його власній Колисці Сивих — відомій у Нью–Йорку під назвою «Школа Пайпера» — та відповідь, що спала йому на думку, прислужилася б непогано.

— Гаразд, сер.

Цок–Цок посміхнувся.

— Гарно починаєш, хлопчику, — сказав він і нахилився вперед, спираючись руками на стегна. — А тепер скажи… що таке американець?

І Джейк заходився розповідати, щосили намагаючись не дивитися в бік вентиляційних ґрат.

29

Сховавши револьвер у кобуру, Роланд взявся обома роками за кран–колесо і спробував повернути. Не вдалося. Це не надто його здивувало. А от проблеми створювало.

Юк стояв біля його лівої ноги і занепокоєно дивився вгору, чекаючи, коли ж Роланд нарешті відчинить двері, щоб продовжити пошуки Джейка. Але стрілець дуже сумнівався в тому, що все буде так легко й просто. Чекати під дверима, поки хтось вийде, нерозумно — Сиві можуть годинами і навіть днями не користуватися цим виходом. Поки стрілець чекатиме, Ґешер із друзяками можуть зняти з Джейка живцем шкіру.

Він притулив вухо до сталевих дверей, але нічого не почув. І це його теж не здивувало. Колись дуже давно він уже бачив такі двері. Відстрелити замок не вдасться, і почути щось крізь них годі. Вони можуть бути одинарні чи подвійні, розташовані одні навпроти одних, а між ними — порожнина. Хоча десь мусила бути кнопка, яка приводить у дію це колесо посередині й відмикає замки. Все могло б обернутися добре, якби Джейк міг дотягтися до цієї кнопки.

Попередня
-= 178 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар