Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Роланд розумів, що сам він не входить до їхнього ка–тету. Він підозрював, що навіть Юк більше знав про потаємне життя цього зв'язку, ніж він, стрілець (і дуже сумнівався, що шалапут знайшов Джейка в усіх цих тунелях, де бігли брудні струмки, лише завдяки своєму винятковому нюхові). Втім, він же якось спромігся допомогти Джейкові перейти кордон між їхніми світами. Він бачив… і коли Джейк спробував дістати ключа, якого він впустив, то Роланд подумки послав йому імпульс.

Але зараз із імпульсами треба діяти обачніше. У найкращому випадку Сиві дотумкають, що відбувається щось дивне. А в найгіршому — Джейк неправильно зрозуміє думку Роланда і втне якусь дурницю.

Якби ж то він міг побачити…

Роланд заплющив очі й зосередився на Джейкові. Він думав про хлопчикові очі й відправив своє ка їх шукати.

Спочатку перед ним була тільки пустка, але невдовзі почало проявлятися зображення. Обличчя, обрамлене довгим білявим волоссям з пасмами сивизни. У глибоких очницях, наче рубіни в печері дракона, сяяли зелені очі. Роланд швидко зрозумів, що це Цок–Цок, нащадок чоловіка, що загинув у повітряному екіпажі. їхній зв'язок був цікавим фактом, але за обставин, що склалися, користі з нього не було жодної. Стрілець спробував проникнути поглядом далі, поза лице Цок–Цока, прагнучи побачити решту кімнати, де тримали Джейка, й людей, що там перебували.

— Ейк, — прошепотів Юк, наче нагадуючи Роландові, що зараз не час куняти.

— Чшш, — цикнув на нього стрілець, не розплющуючи очей.

Але це не допомогло. Він бачив тільки розмиті плями, мабуть, тому, що Джейк зосередився лише на Цок–Цоковому обличчі, а все інше поставало в пітьмі на межі хлопчикового сприйняття.

Роланд знову розплющив очі й злегка вдарив себе кулаком у праву долоню. Він здогадувався, шо можна натиснути трохи сильніше й побачити більше… але так хлопчик може дізнатися про його присутність, а це небезпечно. У Ґешера нюх на «щурів». Та навіть якщо не він, то Цок–Цок точно відчує.

Роланд подивився вгору на вузькі вентиляційні отвори, а потім на Юка. Він вже не раз міркував про те, яка розумна ця істота. Але зараз, схоже, настав час отримати доказ.

Роланд потягнувся здоровою лівою рукою, просунув пальці в поперечини тих ґрат, що були найближчі до люка, крізь який затягнули Джейка, і смикнув на себе. Грати вискочили, на підлогу посипався дощ іржавого пилу й сухого моху. Отвір виявився замалим для людини… але не для пухнастика–шалапута. Роланд поклав ґрати на підлогу, підняв Юка й зашепотів йому на вухо:

— Піди… подивись… і повертайся. Зрозумів? Не показуйся їм на очі. Просто подивися й повертайся.

Юк дивився йому в очі знизу вгору мовчки, навіть не вимовляючи Джейкове ім'я. Роланд гадки не мав, чи зрозуміла його тварина, але часу думати–гадати не було. Він поставив Юка на підлогу вентиляційної шахти. Шалапут понюхав крихти сухого моху, тихенько чхнув і припав до землі, дивлячись на Роланда своїми дивними очима. Протяг ворушив його шовковисте хутро, в очах читався сумнів.

— Піди подивись, як там, і повертайся, — пошепки повторив Роланд, і Юк розчинився в темряві, нечутно ступаючи на самих подушечках лап.

Роланд знову витяг револьвер і перейшов до найтяжчого. До чекання. Але Юк повернувся швидко, менш ніж за три хвилини. Роланд видобув його з шахти й поставив на підлогу. Звір дивився на нього, витягнувши свою довгу шию.

— Скільки їх там, Юк? Скількох ти бачив?

Певний час йому здавалося, що шалапут так і дивитиметься на нього стривоженим поглядом. Але потім тварина невпевнено підняла праву лапу, випустила пазурі й подивилася на них, наче силкуючись щось згадати. І врешті–решт почала стукати пазурями по підлозі.

Один… два… три… чотири. Пауза. Потім ще два рази, швидко й делікатно. Випущені пазурі тихо цокотіли по сталі: п'ять, шість. Юк зробив ще одну паузу. Він розгублено опустив голову, наче дитина, що мучиться від титанічної боротьби, яка відбувається у неї в душі. Але потім підвів погляд на Роланда і востаннє стукнув кігтями по сталі.

— Ейк!

Шестеро. Сиві… і Джейк.

Роланд підхопив Юка на руки й погладив його.

— Розумник! — пробурмотів він на вухо тваринці. Його переповнювали відчуття подиву і вдячності. Насправді він сподівався отримати певну відповідь, але це перевершило всі сподівання. І сумніватися в точності відповіді він не збирався. — Хороший малюк!

— Юк! Ейк!

Так, Джейк. З Джейком біда. З Джейком, якому він дав обіцянку. І він її дотримає.

Стрілець глибоко замислився. Ця дивна й дуже своєрідна здатність занурюватися в думки — поєднання сухого прагматизму й шаленої інтуїції — дісталася йому від бабці, Дідре Божевільної, і саме ця здатність допомагала йому виживати всі ці довгі роки, навіть після того, як всі його друзі пішли з життя. Тепер від цього залежало також життя Джейка.

Попередня
-= 179 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар