Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Лунали вибухи: деякі на їхньому поверсі, але здебільшого десь глибоко. З вентиляційних отворів час від часу просочувався ядучий дим, але очищувачі повітря ще працювали, тож відводили дим, поки він не встиг зібратися в задушливі хмари. Полум'я не було видно, але Сиві поводилися так, наче настав кінець світу. Здебільшого вони просто втікали, вирячивши порожні очі, але багато хто з них вчиняв самогубство в коридорах і суміжних кімнатах, крізь які вела Роланда і Джейка сталева куля. Дехто стріляв собі в голову, багато перерізали собі горлянки чи вени, декілька людей, схоже, випили отруту. На всіх обличчях мертвих лежав один і той самий відбиток всепоглинаючого жаху. Джейк не надто добре розумів, чому вони так поводилися. А от Роланд мав трохи краще уявлення про те, що сталося з цими людьми — чому їхній розум потьмарився, — коли давно мертве місто раптом ожило й почало роздирати саме себе на шматки. І саме Роланд зрозумів, що Блейн робить це навмисне. Що це Блейн підштовхує людей до самогубства.

Вони обійшли чоловіка, що повісився на трубах опалення, і спустилися лункими сходами слідом за сталевою кулею, що пливла в повітрі.

— Джейку! — крикнув Роланд. — Це ж не ти мене впустив, правда?

Джейк похитав головою.

— Ні, навряд. Це Блейн.

Зійшовши сходами, вони швидко пішли вузьким коридором, у кінці якого був люк з написом «ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО», зробленим гострими літерами Високої Мови.

— Це Блейн? — спитав Джейк.

— Так. Ім'я не гірше за будь–яке інше.

— А чий тоді другий г…

— Цить! — похмуро застеріг Роланд.

Перед люком сталева куля зупинилася. Колесо повернулося, і люк прочинився. Роланд потягнув його за колесо на себе, і вони ступили у величезне підземне приміщення, що простягалося в три сторони, скільки сягало око. Тут стояли ряди пультів керування і електронного обладнання, яким, здавалося, нема кінця–краю. Здебільшого пульти були темні, але щойно Джейк із Роландом переступили через поріг, роззираючись довкола круглими від подиву очима, на них заблимали вогники і машини почали вмикатися.

— Цок–Цок говорив, що тут тисячі комп'ютерів, — сказав Джейк. — Схоже, він не брехав. Ого, ти тільки поглянь!

Роланд не знав слова «комп'ютери», тож просто промовчав. Він тільки дивився, як ряд за рядом загораються пульти керування. З одного пульта вирвалася хмара іскор і язики зеленого полум'я — очевидно, там зламалося щось старе.

Втім, усі інші машини, схоже, функціонували справно. Стрілки, що не рухалися протягом століть, раптом стрибнули аж до зелених позначок. Закрутилися величезні алюмінієві циліндри, передаючи інформацію, що зберігалася на напівпровідникових мікросхемах, у банки пам'яті, які знову ожили й готові були приймати дані. На цифрових дисплеях заблимали яскраві зелені й червоні вогники точкових матриць, які показували все, що душа забажає, — від середнього значення тиску води у водоносних шарах баронії Західного Приріччя до сили струму в зупиненому ядерному реакторі басейну Сенда. Під стелею заблимали скупчення підвісних куль, випромінюючи світло рівними лініями. А знизу, згори і довкола — звідусіль — долинало низьке гудіння генераторів і слоутрансових двигунів, що прокидалися від довгого сну.

Джейк раптом похитнувся від слабкості. Роланд підхопив його на руки й пішов слідом за сталевою кулею повз машини. У нього не було ані найменших здогадів щодо їхнього призначення. Юк ішов назирці. Куля повернула праворуч. Коридор, у якому вони опинилися, був обабіч заставлений рядами телевізійних дисплеїв, наче якась дитина склала одну на одну деталі конструктора. їх були тисячі й тисячі.

«Таткові б таке сподобалося», — подумав Джейк.

У неосяжній відеогалереї, подекуди темній, було ввімкнено, проте, багато екранів. Вони показували охоплене панікою місто — і наземні, і підземні його райони. Перелякані Юни зграями бігали вулицями, беззвучно розтуляючи роти. Багато хто кидався униз із дахів високих будинків. Із жахом Джейк побачив, що сотні людей зібралися біля мосту через Сенд і кидалися у воду. На інших екранах були великі кімнати, заставлені ліжками. У деяких із цих кімнат горіли пожежі, але, схоже, їх у паніці влаштовували самі Сиві. Вони бозна–чому підпалювали власні матраци й меблі.

На одному з екранів було видно, як широкоплечий велетень вкидає чоловіків і жінок у заляпану кров'ю машину, що нагадувала штампувальний прес. Картина була жахлива, та ще жахливішим було те, що жертви вишикувалися в ряд, слухняно очікуючи, коли надійде їхня черга. Кат у туго обв'язаній довкола голови жовтій хустці, на кінці якої були вузлики, що кісками звисали нижче вух, ухопив якусь стару й підняв її над головою, терпляче чекаючи, коли сталевий блок звільнить зону вбивства і він зможе вкинути жінку в прес. Стара не тільки не пручалася, а навіть посміхалася.

Попередня
-= 189 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар