Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Едді замислився. Коли вони вдвох насилу просувалися узбережжям від дверей з написом «В'ЯЗЕНЬ» до дверей з написом «ДАМА ТІНЕЙ», Роланд говорив про тисячі речей і в своїх підігрітих лихоманкою монологах згадував тисячі імен — Алан, Корт, Джеймі де Керрі, Катберт (це ім'я звучало частіше, ніж усі інші), Гекс, Мартін (а може, Мартен, як тварина), Волтер, Сюзанна, навіть якогось чувака з неймовірним ім'ям Золтан. Едді страшенно втомився від розповідей про всіх цих людей, яких він ніколи не знав (і не мав жодного бажання познайомитися), але, звісна річ, на той час Едді сам мав деякі проблеми — він потерпав від героїнової ламки й грандіозного розладу біоритмів через те, що вони лишилися тільки вдвох. І якщо вже бути чесним, то він здогадувався, що Роландові так само остогидли Абстинентні Казки Едді про їхнє з Генрі дитинство й обопільне перетворення на наркоманів, як і Едді — Роландові байки.

Але він не міг пригадати, щоб казав Роландові, буцімто заткне йому рота сорочкою, якщо той не перестане патякати про якогось хлопця.

— Не пам'ятаєш? — спитав Роланд. — Геть нічого не пригадуєш?

Якийсь спомин наче заворушився всередині. Ледь відчутне ворушіння, наче відчуття дежа–вю, що виникло тоді, коли він побачив рогатку, сховану всередині шматка деревини, який стирчав з пенька. Едді спробував ухопитися за цей спогад, але він зник. І він вирішив, що спогаду взагалі не було — він просто хотів його знайти, аби заспокоїти Роланда, бо той так зле почувався.

— Hi, — сказав він. — Вибач, друже.

— Але я точно казав тобі. — Роландів голос звучав спокійно, але під ним червоною ниткою пульсувала наполегливість. — Хлопчика звали Джейк. Я приніс його в жертву… вбив його… щоб нарешті наздогнати Волтера й змусити його заговорити. Я вбив його в підгірному краї.

Щодо цього Едді вже почувався впевненіше.

— Ну, може, так і було, але ти мені не так усе розповідав. Ти казав, що йшов під горами сам, а деякий час їхав на якійсь ульотній дрезині. Коли ми йшли узбережжям, ти дуже багато про це гомонів, Роланде. Про те, як страшно там було самому.

— Я пам'ятаю. Але я ще розповідав тобі про хлопчика, про те, як він упав з моста в прірву. І різниця між цими двома споминами роздирає мені свідомість.

— Нічого не розумію, — стривожено втрутилася Сюзанна.

— Здається, — сказав Роланд, — я починаю розуміти.

Він підкинув у багаття дров, здійнявши в темне небо стовпи червоних іскор, і знову всівся між Едді й Сюзанною.

— Я розповім вам правдиву історію, — сказав він, — а потім розкажу історію, яка не відповідає дійсності… але мала б бути істинною. У Прайстауні я купив мула, і коли ми з ним нарешті дісталися Талла, містечка на кордоні пустелі, тварина була ще бадьорою…

14

Так стрілець почав оповідати недавні події, що трапилися з ним на довгому шляху до Вежі. Окремі уривки цієї історії Едді вже чув, але слухав захоплено, так само, як і Сюзанна, для якої вся ця оповідь була новою. Стрілець розповів їм про бар, в кутку якого вічно тривала гра в «Гляньте», про піаніста на ймення Шеб, про жінку зі шрамом на лобі, яку звали Еллі… також про мертвого травощника Норта, якого повернув до безрадісного життя чоловік у чорному. Він розповів їм про Сильвію Пітстон, втілення релігійного фанатизму, і останню апокаліптичну бійню, у якій він, Роланд–стрілець, перестріляв усіх чоловіків, жінок і дітей того містечка.

— Ні фіга собі! — тихим тремтливим голосом сказав Едді. — Тепер зрозуміло, чому в тебе лишилося так мало набоїв, Роланде.

— Цить! — цикнула на нього Сюзанна. — Нехай він договорить!

Роланд і далі розповідав так само незворушно, як і перетинав пустелю, проминувши хатину останнього поселянина, молодого чоловіка зі сплутаним волоссям кольору полуниці, що доходило йому мало не до пояса. Він розповів їм про те, як здох його мул. І як Золтан, домашній крук Поселянина, виклював мулові очі.

Розповів про довгі дні й короткі ночі пустелі, про те, як йому слугували дороговказом холодні рештки Волтерових багать і як він, хитаючись і помираючи від спраги, нарешті дістався придорожньої станції.

— Вона стояла порожня. Гадаю, на тій станції було порожньо ще з тих часів, коли он той велетень–ведмідь був іще новим–новісіньким. Я перебув там ніч і рушив далі. Так і було… але зараз я вам розповім іншу історію.

— Ту, яка не сталася насправді, але мала б статися? — спитала Сюзанна.

Роланд кивнув.

— У цій вигаданій історії… у цій небилиці… стрілець на ім'я Роланд зустрів на придорожній станції хлопчика, якого звали Джейк. Цей хлопчик був із вашого світу, і жив він десь між тисяча дев'ятсот вісімдесят сьомим, з якого походить Едді, й тисяча дев'ятсот шістдесят третім роком Одетти Голмс.

Попередня
-= 19 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар