Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Годі вже на сьогодні історій і хвилювань. Час спати. Вранці ми підемо шляхом, що його лишив по собі ведмідь, і спробуємо знайти портал, який він охороняв. Дорогою я розповім вам усе, що знаю, і про все, що сталося і, по–моєму, відбувається досі.

Сказавши це, він загорнувся в стару ковдру й нову оленячу шкуру, відкотився подалі від багаття і затих.

Едді й Сюзанна вмостилися разом. Впевнившись, що стрілець уже напевно заснув, вони кохалися. Лежачи без сну, Роланд чув, як вони вовтузяться, і чув їхню розмову після любощів. Переважно вона точилася довкола нього. Він лежав тихо і незмигно дивився в темряву ще довго після того, як вони замовкли і їхнє рівне дихання злилося в одну просту ноту.

Він думав про те, як чудово бути молодим і закоханим. Це прекрасно навіть тут, хоч цей світ і перетворився на цвинтар.

«Радійте, поки можете, — подумав стрілець, — бо попереду на нас знову чекає смерть. Ми опинилися на березі кривавого струмка. І я не маю жодних сумнівів у тому, що він приведе нас до такої самої річки. А ріка впадає в океан. У цьому світі могили роззявили пащі і мертві не сплять спокійно».

Коли на сході почала займатися зоря, він заплющив очі. Трохи заснув. І йому наснився Джейк.

19

Едді теж бачив сон. У цьому сні він був у Нью–Йорку і йшов Другою авеню, тримаючи в руці якусь книжку.

Стояла весна. Тепле повітря міста було насичене пахощами цвіту, і душа Едді защеміла від туги за домом, наче м'яз, у якому глибоко застряг риболовний гачок. «Насолоджуйся цим сном і не дозволяй йому швидко скінчитися, — подумав він. — Смакуй його… бо це єдина твоя можливість потрапити до Нью–Йорка. Ти не можеш повернутися додому, Едді. Це вже минуле».

Він подивився на книжку і був украй здивований, побачивши заголовок — «Ти не можеш повернутися додому», автор Томас Вулф. На темно–червоній обкладинці було витиснено три предмети: ключ, троянду і двері. Едді зупинився, розкрив книгу і прочитав перший рядок. «Пустелею тікав чоловік у чорному, — написав Вулф, — і його переслідував стрілець».

Едді закрив книжку й пішов далі. Зараз близько дев'ятої ранку, визначив він, можливо, дев'ята тридцять. Транспорту на Другій авеню було мало. Таксі сигналили й перескакували з ряду в ряд, а сонце вигравало в них на лобовому склі й ясно–жовтих боках. На розі Другої й П'ятдесят другої жебрав якийсь волоцюга, й Едді кинув йому на коліна книжку в червоній обкладинці. Він помітив (також без здивування), що жебрак — то Енріко Балазар. Він сидів, схрестивши ноги, перед крамничкою з чаклунським начинням. Вивіска у вітрині проголошувала, що це «ДІМ КАРТ», а на розкладці всередині виднілася вежа, побудована з карт таро. На її верхівці стояв іграшковий Кінг–Конг. На голові у велетенської мавпи росла крихітна антена радара.

Едді неквапом пішов далі, прямуючи до центру міста. Повз нього пропливали дорожні знаки. Щойно побачивши крамничку на розі Другої й Сорок шостої, він зрозумів: йому сюди.

«Так, — подумав Едді, й на нього накотило відчуття колосального полегшення. — Я прийшов. Це саме те місце». Вітрина була вщерть забита підвішеними шматками м'яса й сирами. ВИШУКАНІ ДЕЛІКАТЕСИ ВІД ТОМА ТА ДЖЕРІ — проголошувала вивіска. — МИ ЗНАЄМОСЯ НА ЗАКУСКАХ ДЛЯ ВЕЧІРОК!

Поки Едді стояв, зазираючи всередину, за ріг завернув хтось, кого він знав. То був Джек Андоліні в костюмі–трійці кольору ванільного морозива. В лівій руці Джек тримав чорний ціпок. Половини обличчя в нього не було: її відчахнули клешні омаромонстрів.

«Уперед, Едді, — сказав Джек, проходячи повз нього. — Цей світ не єдиний, існують інші, і той довбаний поїзд їх усі об'їжджає».

«Не можу, — відповів Едді. — Двері замкнені». Він не знав, звідки це знає, але знав. Не було й тіні сумніву, що він знає.

«Дед–е–чам, дад–е–чі, не хвилюйся, у тебе ключ», — сказав Джек, не озираючись. Едді опустив очі й побачив, що справді тримає ключ — на вигляд примітивний, з трьома гострими виїмками, схожими на перевернуті літери «V».

«Увесь секрет — в тій маленькій карлючці на кінці останньої заглибини», — подумав він. Ступивши під навіс «Вишуканих делікатесів від Тома та Джері», Едді вставив ключ в замкову щілину. Він легко повернувся. Едді відчинив двері й, переступивши поріг, опинився на величезному відкритому полі. Він озирнувся через плече і побачив транспорт, який поспішав Другою авеню, і тут двері, хряснувши, зачинилися і впали. Позаду них не було нічого. Геть нічого. Едді роззирнувся, щоб ознайомитись із новим довкіллям, і побачене спершу перелякало його на смерть. Поле було темно–пурпурового кольору, наче на ньому відбулася якась грандіозна битва і земля так просякла кров'ю, що її вже нікуди було всотувати далі.

Попередня
-= 24 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар