Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Тобі зручно? — запитав у неї Роланд.

— Ні. Мені вже болить дупа. Але нічого. Просто постарайся не скинути мене на землю.

Роланд кивнув і почав спускатися схилом додолу. Едді не відставав, штовхаючи перед собою візок і намагаючись не надто сильно вдаряти його об камені, що тут і там вигулькували з землі, наче великі білі кісточки пальців. Зараз, коли ведмідь врешті–решт стулив пельку, ліс видався Едді набагато тихішим — тепер він почувався мало не персонажем одного з тих наївних старих фільмів про джунглі, людожерів і здоровенних мавп.

23

Знайти ведмежий слід було легко, проте йти цим слідом виявилося непросто. Миль за п'ять від галявини вони потрапили в низинну грузьку місцевість, що лише трохи відрізнялася від болота. Коли земля нарешті пішла вгору й стала трохи твердішою, Роландові витерті джинси вже просякли водою до колін, і дихав він важко, з довгим присвистом. І все ж він був трохи в кращій формі, ніж Едді, якому боротьба з Сюзанниним візком у рідкому болоті й стоячій воді видалася надто нерівною.

— Час відпочити й перекусити, — сказав Роланд.

— О, дайте їсти! — відсапуючись, видихнув Едді. Він допоміг Сюзанні вибратися з ранця і посадив її на стовбур поваленого дерева, вздовж якого бігли довгі навскісні подряпини, залишені кігтями. А потім сам сів, а точніше — впав коло неї.

— Ти забрьохав мій візок, білявий, — сказала Сюзанна. — Тепер увесь цей бруд залишиться у мене на попі.

Він іронічно підвів брову.

— От буде далі мийка для машин, то я особисто його помию. Та я навіть натру всю цю машинерію воском, щоб блищала. Домовились?

Вона всміхнулася.

— Тоді по руках, любчику.

Довкола пояса в Едді був обв'язаний один із Роландових бурдюків. Едді постукав по ньому пальцем.

— Можна?

— Так, — сказав Роланд. — Але небагато. Щоб лишилося нам усім до наступного джерела. Так нікому не доведеться себе обмежувати.

— Роланд, скаут–орел з країни Оз, — хихотнув Едді, знімаючи бурдюк.

— Що таке Оз?

— Вигадана країна з фільму, — відповіла Сюзанна.

— Ні, все не так просто. Колись мій брат Генрі читав мені книжки. Я розповім тобі якось увечері, Роланде.

— Чудово, — поважно відповів стрілець. — Мені страшенно хочеться дізнатися про твій світ більше.

— Але Оз — це не наш світ. Сюзанна сказала правильно, це несправжнє, вигадане місце…

Роланд роздав їм шматки м'яса, загорнуті в якісь широкі листки.

— Найкращий спосіб вивчити нове місце — це дізнатися, про що воно мріє. Я залюбки послухаю про цей Оз.

— Гаразд, тоді й з тобою домовились. Сьюз розповість про Дороті, Тото й Залізного Лісоруба, а я — решту. — Він увігнав зуби в свій шмат м'яса і схвально підкотив очі. М'ясо набралося пахощів листя, в яке було загорнуте, і тепер смакувало неймовірно. Едді проковтнув свою порцію, відчуваючи, що в шлунку весь час працьовито бурчить. Тепер, трохи віддихавшись, він почувався добре, ба навіть чудово. Тіло почало обростати рівномірною оболонкою м'язів, і кожна його частина зараз перебувала в злагоді з рештою частин.

«Не переживай, — подумав він. — До вечора все знов почне нити. Гадаю, він рватиметься вперед і прискорюватиме ходу, аж доки я не впаду мертвий».

Сюзанна їла охайніше, запиваючи кожен другий–третій шматок ковточком води, повертаючи м'ясо в руках, відкусуючи з зовнішнього боку.

— Закінчи розповідь, яку ти почав учора, — запропонувала вона Роландові. — Ти сказав, що, здається, починаєш розуміти, чому твої спогади ворогують між собою.

Роланд кивнув.

— Так. Гадаю, обидві гілки спогадів відповідають дійсності. Тільки одна з них «дійсніша» за іншу. Втім, це аж ніяк не перекреслює другої.

— Нічого не розумію, — зізнався Едді. — Хлопчик Джейк або був на придорожній станції, Роланде, або його не було.

— Це парадокс — щось існує і водночас його немає. Поки він не розв'яжеться, я буду роздвоєним. Це само по собі погано, але розколина дедалі ширшає. Я просто відчуваю, як вона розширюється. Це… годі передати словами.

— Як ти гадаєш, у чому причина? — спитала Сюзанна.

— Я вже вам казав, що хлопчика штовхнули просто під колеса автомобіля. Штовхнули. А хто з наших спільних знайомих полюбляв таким займатися?

На її обличчі з'явився проблиск розуміння.

— Джек Морт. Ти хочеш сказати, що це він зіштовхнув малого на проїжджу частину?

— Так.

— Але ж ти казав, що це зробив той чоловік у чорному, — заперечив Едді. — Твій друзяка Волтер. Ти казав, що хлопчик бачив його — чолов'ягу, схожого на священика. Та й хіба малий на власні вуха не чув, як той назвався священиком? «Дайте дорогу, я священик» — щось типу того?

Попередня
-= 28 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар