Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

28

Тримаючи Сюзанну на правому коліні, Роланд стояв перед металевою будкою, що нагадувала зачинений на ніч вхід. Едді залишив візок на краю галявини й підійшов до них. Дорогою він відчував, як гучнішає ненастанне бурмотіння й тремтіння землі під ногами. Машинерія, від якої йшов весь цей гамір, була розмішена або в булці, або під нею, зрозумів Едді. Здавалося, він чув шум не вухами, а надрами мозку й нутрощів.

— Отже, це один із дванадцяти порталів. А куди він веде, Роланде? До Диснейленду?

Роланд похитав головою.

— Не знаю, куди він веде. Можливо, в нікуди… або всюди. У моєму світі багато невідомого для мене. Авжеж, ви й самі вже це збагнули. А ще існують речі, які раніше були мені відомі, а тепер змінилися.

— Бо світ зрушив з місця?

— Саме так. — Роланд зиркнув на нього. — Тут цей вираз має пряме, а не переносне значення. Світ справді не стоїть на місці, і зсув його відбувається дедалі швидше і швидше. Водночас усе в ньому зношується… розпадається… — Аби продемонструвати, що має на увазі, він копнув ногою механічний труп ящика на ніжках.

Едді згадав приблизне зображення порталів, яке Роланд намалював на піску.

— Це що, край світу? — трохи наполохано спитав він. — Тобто не надто вже він і відрізняється від інших місць. — Він тихо засміявся. — Якщо десь там урвище, то я його не бачу.

Роланд знову заперечно похитав головою.

— Це не того штибу край. Це місце, де починається один із Променів. Принаймні, так мені розповідали під час навчання.

— Променів? — перепитала Сюзанна. — Яких Променів?

— Великі Древні не створювали світ — вони його переробили. Деякі казкарі розповідали, що Промені врятували його, інші казали, що з Променів почалося руйнування світу. Великі Древні створили Промені. Це, так би мовити, лінії… лінії, що зв'язують… і утримують…

— Ти говориш про магнетизм? — обережно спитала Сюзанна.

Його обличчя просяяло, від чого різкі риси й глибокі зморшки зазнали дивовижного перетворення. І тієї миті Едді уявив собі, як виглядатиме Роланд, коли дійде до своєї Вежі.

— Так! Але магнетизм — це лише частина… як і сила земного тяжіння… і належне врівноваження простору, розміру і виміру. Промені — це сили, що поєднують усі ці речі.

— Ласкаво просимо на відкритий урок фізики в божевільні, — тихо мовив Едді.

Проте Сюзанна не звернула на нього уваги.

— А Темна Вежа? Це якийсь генератор, так? Центральне джерело живлення для цих променів?

— Я не знаю.

— Але тобі відомо, що це пункт А, — сказав Едді. — Якщо ми підемо навпростець, то через певний, достатньо довгий проміжок часу прийдемо до іншого порталу… назвімо його пунктом В… на іншому краю світу. Але перед тим ми потрапимо в пункт Б. Він у нас центральний. Темна Вежа.

Стрілець кивнув.

— І довго нам так іти? Не знаєш?

— Ні. Але знаю, що це дуже далека подорож, і з кожним прожитим днем відстань зростає.

Едді саме нахилився, щоб оглянути ящик на ніжках. Але, зачувши це, випростався і вп'явся поглядом у Роланда.

— Цього не може бути. — Він говорив, як людина, котра намагається пояснити маленькій дитині, що в її шафі немає бабая, що його просто не може там бути, бо бабая не існує в природі. — Роланде, світи не ростуть.

— Та невже? Коли я був малий, Едді, у нас були карти. Одну з них я пам'ятаю особливо добре. Вона називалася «Великі королівства Західної Землі». На неї було нанесено мій край, який тоді звався йменням Ґілеад. На ній були Низинні Баронії, сплюндровані під час повстання й громадянської війни того року, коли я здобув свої револьвери, і пагорби, й пустеля, й гори, й Західне море. Від Ґілеаду до Західного моря було неблизько — тисяча миль чи навіть більше. Але цю відстань я долав двадцять років.

— Не може бути, — швидко проговорила Сюзанна, вочевидь налякана. — Навіть якби ти йшов пішки, то двадцять років — це занадто.

— Ну, не забувай про зупинки, коли він відсилав листівки й пив пиво, — пожартував Едді, але вони обоє його проігнорували.

— Більшу частину шляху я не йшов, а їхав верхи, — сказав Роланд. — Час від часу мене… скажімо так, затримували… але переважно я рухався вперед. Подалі від Джона Фарсона, який очолив повстання, що перевернуло з ніг на голову світ, де я виріс, і який хотів настромити мою голову на палю й поставити на подвір'ї свого замку. Гадаю, в нього були вагомі причини, бо ж ми з моїми співвітчизниками спричинилися до смерті багатьох його послідовників… а ще я вкрав дещо надзвичайно для нього дороге.

— А що то було? — поцікавився Едді.

Роланд заперечно похитав головою.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар