Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Роланд весь час стогнав щось нерозбірливе. Трохи послухавши, Едді зрозумів, що це слова, які він вимовив перед тим, як упасти непритомним на галявині, де Сюзанна підстрелила ведмедя. «Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші». На секунду стрілець замовк, а потім почав кликати хлопчика на ім'я: «Джейку! Де ти? Джейку!»

І стільки скорботи й відчаю було в його голосі, що Едді відчув, як у душу заповзає страх. Його рука обвила Сюзанну, і він міцно притис дружину до себе. Попри те, що ніч була тепла, жінка вся тремтіла.

Стрілець перекотився на спину, і розплющені очі зблиснули під сяйвом зірок.

— Джейку, де ти? — гукнув він кудись у ніч. — Повернися.

— О Боже, він знову марить. Що нам робити, Сьюз?

— Не знаю. Але це було настільки нестерпно, що я не змогла далі слухати сама. Він наче так далеко. Так далеко від усього.

— Вперед, — пробурмотів стрілець, знову перевертаючись на бік і підтягуючи коліна, — цей світ не єдиний, існують інші. — Якусь мить він лежав мовчки. А тоді його груди здійнялися, і з них вирвався протяжний крик, від якого кров холола в жилах, — стрілець викрикнув хлопчикове ім'я. З лісу за їхніми спинами, сухо тріпочучи крилами, знявся якийсь великий птах і полетів шукати собі спокійнішої місцини.

— Як ти гадаєш, — з мокрими від сліз і широко розплющеними очима спитала Сюзанна, — може, розбудити його?

— Не знаю. — Едді побачив стрільцевий револьвер, той, який Роланд носив на лівому стегні. Зброя в кобурі лежала на охайно складеному квадратному клапті шкіри неподалік того місця, де спав Роланд. Простягнути до неї руку було справою однієї секунди. — Навряд чи я наважуся, — повагавшись, додав Едді.

— Це доводить його до сказу.

На знак згоди Едді кивнув.

— Що нам робити? Едді, що робити?

Едді не знав. Пеніцилінові ліки вбили інфекцію, занесену величезним омаром, але тепер Роланд знову потерпав від зараження. І Едді сумнівався, що на світі існує антибіотик, здатний вилікувати цю хворобу.

— Не знаю. Ляж коло мене, Сьюз.

Едді накинув на неї й на себе шкуру, і через деякий час вона перестала тремтіти.

— Якщо він збожеволіє, то може на нас напасти, — сказала вона.

— Та я знаю. — Ця неприємна думка навіяла спрогад про ведмедя — червоні, осатанілі від ненависті очі (та хіба в цих багряних глибинах не було іскри спантеличення?) і смертоносні лапи з гострими, мов бритва, пазурами. Погляд Едді помандрував до револьвера, що лежав так близько до лівої неушкодженої руки стрільця, і він знову пригадав, як блискавично Роланд вихопив зброю, помітивши, що на них пікірує механічний кажан. Так швидко, що не видно було руки. Якщо стрілець збожеволіє і вся його ненависть обернеться проти них із Сюзанною, то шансів вижити у них не буде. Жодного шансу.

Едді притиснувся обличчям до теплої заглибники на жінчиній шиї і заплющив очі.

Невдовзі Роланд перестав бурмотіти. Едді підвів голову і глянув на нього. Здавалося, стрілець знову поринув у природний сон. Едді подивився на Сюзанну і побачив, що вона теж заснула. Він ліг коло неї, ніжно поцілував опуклість грудей і сам заплющив очі. «Е, ні, хлопче, ти не спатимеш довго–предовго».

Втім, вони йшли вже два дні, і Едді геть знесилився. Він поплив… поринув у сон.

«Назад у сон, — подумав він, занурюючись. — Я хочу назад на Другу авеню… назад до Тома й Джері. Так, хочу».

Однак тієї ночі омріяний сон так і не повернувся.

30

Поки сходило сонце, вони нашвидкуруч поснідали, спакували речі, розподілили спорядження і повернулися на галявину, за формою схожу на клин. У прозорому ранковому світлі це місце виглядало не дуже моторошно, та все одно вони втрьох намагалися триматися подалі від металевої будки з її попереджувальними чорно–жовтими лініями. Якщо Роланд і пам'ятав свої кошмари минулої ночі, то зовні цього не виказував. Вранці він порався, як завжди, не порушуючи задумливої, відстороненої мовчанки.

— Як ти збираєшся знайти ту пряму лінію, якою нам треба звідси йти? — спитала в стрільця Сюзанна.

— Якщо легенди не обманюють, то з цим не буде клопотів. Пам'ятаєш, як ти спитала про магнетизм?

Вона кивнула.

Покопирсавшись у глибинах кошеля, він видобув звідти шматочок старої м'якої шкіри, в який була вколота довга срібна голка.

— Компас! — вигукнув Едді. — Та ти й справді скаут–орел!

Роланд заперечно похитав головою.

— Це не компас. Звісно, я знаю, які вони з себе, але нині я визначаю напрям за сонцем і зірками. Навіть зараз вони мене не підводять.

— Навіть зараз? — трохи занепокоєно перепитала Сюзанна.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар