Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

«Ні, Джейку, — сказав Роланд. — Ти не збожеволів. Ти розгублений і наляканий, але не божевільний. Ти не мусиш боятися своєї тіні, що вранці біжить за тобою, а ввечері росте тобі назустріч. Просто ти маєш знайти свій шлях додому, от і все».

— Але куди мені йти? — прошепотів Джейк. Він стояв на хіднику П'ятдесят шостої вулиці між Парк–авеню і Медісон та спостерігав, як повз нього мчать автомобілі. Ось прогуркотів шкільний автобус, за ним тягнувся тонкий шлейф різкого дизельного диму. — Куди йти? Де ті кляті двері?

Але голос стрільця вже стих.

Джейк повернув ліворуч, у напрямку Іст–Рівер, і сліпо почвалав уперед. Він жодного, ані найменшого уявлення не мав про те, що робить. Міг тільки сподіватися, що ноги приведуть його в потрібне місце… так само, як нещодавно принесли не туди, куди слід.

5

Це сталося три тижні тому.

Не можна було сказати «Все це почалося три тижні тому», бо це наштовхувало б на думку про певну послідовність подій, чого насправді не було. Послідовність була в голосах, у тій затятості, з якою кожен із них наполягав на власному тлумаченні дійсності, але решта подій сталася раптово.

Джейк вийшов з дому о восьмій і попрямував до школи пішки. Погожої днини він завжди ходив пішки, а погода в травні цьогоріч стояла надзвичайна. Батько поїхав у Мережу, мати досі вилежувалася в ліжку, а місіс Ґрета Шоу сиділа на кухні, сьорбаючи каву й читаючи ранкову газету.

— До побачення, Ґрето. Я в школу.

Не підводячи погляду від газети, вона помахала рукою.

— На все добре, Джонні.

Все як завжди. Просто ще один день з життя.

І так тривало ще п'ятсот секунд. А потім все безповоротно змінилося.

Він неквапом ішов собі, тримаючи в одній руці рюкзак, у другій — пакет з бутербродами, і зазирав у вітрини. За сімсот двадцять секунд до кінця свого життя (такого, яким він його знав завжди) Джейк зупинився перед вітриною «Брендіо», де манекени стояли в застиглих позах, що мусили зображати розмову. Він думав лише про те, як після уроків піде грати в боулінг. Його середній результат— 158. Цілком пристойно для одинадцятирічного малого. Він мріяв про те, що колись стане професійним гравцем і об'їздить світ (якби батько довідався про цей маленький фактик, то йому б точно зірвало дах від люті).

Все ближче і ближче… наближається та мить, коли його розум раптово потьмариться.

Хлопчик перейшов Тридцять дев'яту. Залишалося чотириста секунд. Почекав, поки на Сорок першій загориться зелене світло. Залишалося двісті сімдесят секунд. Зупинився перед магазином дрібничок на розі П'ятої й Сорок другої. У нього ще було сто дев'яносто секунд. І коли до кінця звичного плину життя лишалося трохи більше трьох хвилин, Джейк Чемберз ступив під невидиме крило тієї сили, що її Роланд називав ка–тетом.

Ним поволі оволодівало дивне тривожне відчуття. Спочатку Джейк вирішив, що за ним хтось стежить, але потім збагнув, що все не так… чи то пак не зовсім так. Йому здалося, що вже був тут раніше. Що переживає майже похований у надрах пам'яті сон. Почекав, поки відчуття не минеться, але воно тільки міцніло, й до нього почало домішуватися інше, в якому Джейк мимоволі впізнав жах.

Попереду, на ближньому розі П'ятої й Сорок третьої чорношкірий у панамі розкладав на своєму візочку крекери й напої.

«Це він зараз закричить: «Господи, вбили!» — подумав Джейк.

До дальнього рогу наближалася тілиста дама з блумінґдейлівським пакетом у руці.

«Вона впустить пакет. Впустить, затулить рота руками й заверещить, наче її ріжуть. Пакет розкриється. Там, усередині, лялька. Загорнута в червоний рушник. Я побачу це з дороги. З того місця, де лежатиму, поки кров сочитиметься мені в штани й калюжею розтікатиметься довкола».

За гладухою йшов високий чолов'яга в сірому вовняному костюмі з портфелем.

«Його знудить просто на черевики. Це він впустить на землю портфеля й наригає собі на туфлі. Що зі мною таке?»

І все ж ноги самі несли його до перехрестя, де люди стрімким потоком перетинали вулицю. Десь позаду за Джейком ішов священик–убивця, він уже наближався. Хлопчик це знав, так само як знав, що за мить священик простягне до нього руки й штовхне… але озирнутися не міг. Як у кошмарному сні, де події розвивалися за власним сценарієм і їх годі було спинити.

Лишалося п'ятдесят три секунди. Вуличний крамар саме відчиняв дверцята на боці візка.

«Він дістане пляшку «Ю–Ху», — подумав Джейк. — Не банку, а саме пляшку. Добряче струсоне і вип'є одним духом».

Вуличний крамар дістав пляшку «Ю–Ху», енергійно збовтав її вміст і відкрутив ковпачок.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар