Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Залишалося сорок секунд.

Зараз ввімкнеться червоне світло.

Білий напис «Ідіть» згас, натомість швидко заблимав червоний — «СТІЙТЕ». А десь на відстані менше половини кварталу звідти великий синій кадилак вже котився до перехрестя П'ятої й Сорок третьої. Джейк знав це так само, як знав, що водій був гладким чоловіком у капелюсі майже того самого відтінку синього, що і його машина.

Я помру!

Йому хотілося голосно закричати це всім тим людям, що байдуже оминали його, але язик не слухався. Ноги незворушно несли його до перехрестя. Знак «СТІЙТЕ» перестав блимати й загорівся постійним червоним світлом. Вуличний крамар пожбурив порожню пляшку з–під «Ю–Ху» в дротяний кошик для сміття, що стояв на розі. Товстуха вже стояла на розі з протилежного до Джейка боку вулиці, тримаючи пакет з покупками за шворки. В неї за спиною бовванів чоловік у вовняному костюмі. Вісімнадцять секунд.

«Час уже проїхати вантажівці з іграшками», — подумав Джейк.

Підстрибуючи, коли колесо потрапляло у вибоїну на дорозі, проїхала вантажівка з написом «ТУКЕР. ГУРТОВИЙ ПРОДАЖ ІГРАШОК» і намальованим на боці веселим джеком–стрибунцем. Джейк знав, що чоловік у чорній сутані наддав ходи, і відстань між ними скоротилася. Ось він уже простягає свої довгі руки… Та Джейк не міг озирнутися — так не можеш повернутися уві сні, коли на тебе насувається щось жахливе.

Тікай! А коли не можеш тікати, то сядь і вхопися міцно за знак «Паркуватися заборонено»! Роби що завгодно, тільки не стій, як теля!

Але йому було не під силу відвернути невідворотне. Перед самісіньким його носом, коло бордюра, стояла молода жінка в чорній спідниці й білому светрі. Ліворуч від неї — хлопець–чикано з бумбоксом. Якраз закінчувалася диско–композиція Донни Саммер. Наступною буде «Доктор Любов» групи «Кісс», Джейк знав це напевно.

Зараз вони розійдуться…

Не встиг він про це подумати, як жінка відступила праворуч. Чикано зробив крок ліворуч, і між ними утворилася прогалина. Саме в цей прохід і винесли Джейка його зрадники–ноги. Ще дев'ять секунд.

Яскравий промінь травневого сонця заграв на фірмовому значку кадилака. Джейк уже знав, що це «Седан де Вілль» 1976 року випуску. Шість секунд. Водій кадилака додав газу. Світлофор мав незабаром змінити світло, і чоловік за кермом «де Білля», товстун у синьому капелюсі з пером, хвацько встромленим у криси, збирався проскочити перехрестя, поки не загорілося червоне. Три секунди. Чоловік у чорному за спиною в Джейка рвонув уперед. Мелодія «Люблю кохати тебе, крихітко» перестала лунати з динаміків бумбокса, і почався «Доктор Кохання». Дві.

Грізно вишкірившись вбивчою решіткою радіатора, кадилак перемістився у ряд, ближчий до Джейкового боку вулиці.

Одна.

Джейкові перехопило подих.

Все.

— Ой! — закричав Джейк, коли міцні руки штовхнули його в спину, виштовхнули на проїжджу частину, виштовхнули геть з життя…

Та тільки ніяких рук не було.

І все ж він похитнувся вперед, безпорадно махаючи руками в повітрі. Рот від переляку перетворився на темне коло. Аж раптом хлопець–чикано з бумбоксом потягнувся, вхопив Джейка за руку і відтягнув його назад.

— Обережніше, малий герою, — сказав рятівник. — Ато незчуєшся, як від тебе нічого не лишиться.

Кадилак промчав повз перехожих. Джейк тільки й встиг глипнути у лобове скло на товстуна в синьому капелюсі, а наступної секунди автомобіля вже не було.

Саме тієї миті усе й відбулося: саме тоді його душа тріснула і він став двома хлопцями. Один лежав на дорозі й помирав. Другий стояв на розі, тупо витріщаючись на світлофор, де напис «СТІЙТЕ» зник, поступившись команді «ЙДІТЬ», і люди знову оминали його, переходячи вулицю, наче нічого не трапилося… що, власне кажучи, й відповідало істині.

«Я живий!» — повискуючи від полегшення, волала половина його душі.

«Мертвий! — верещала у відповідь друга. — Лежу на дорозі мертвий! Вони всі збираються навколо мене, і чоловік у чорному, який мене штовхнув, каже: «Я священик. Пропустіть»».

На нього накочували хвилі млості, перетворюючи думки на в'ялий шовк парашута, що тріпотить на вітрі. Джейк побачив товсту жінку, що сунула йому назустріч, і, поки вона пропливала повз нього, зазирнув їй до пакета. З–над краю червоного рушника зиркали блискучі очі ляльки. Так він і думав. Жінка пішла собі далі. Вуличний крамар не кричав: «Господи, вбили!» Він і далі готувався почати щоденну торгівлю, насвистуючи мелодію Донни Саммер, що звучала з динаміків чиканового бумбокса.

Джейк повернувся, у відчаї шукаючи поглядом священика–не–священика. Його ніде не було видно.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар