Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Джейк застогнав.

Негайно припини!Що з тобою таке?

Він не знав. Знав тільки, що мусить зараз лежати на проїжджій частині, готуючись померти під акомпанемент криків товстухи, поки чолов'яга у вовняному костюмі блює, а чоловік у чорному розштовхує натовп.

І скидалося на те, що це справді відбувається, тільки у Джейка в душі.

Млість знову поверталася. Зненацька Джейк кинув на хідник пакет із бутербродами й щосили хряснув себе долонею по щоці. Якась жінка, що поспішала на роботу, якось дивно на нього зиркнула, але Джейк не звернув на неї уваги. Нехай собі. Він покинув пакет з обідом на тротуарі й подався на іншій бік вулиці, не зважаючи на те, що знову почало мигтіти червоне світло. Зараз це вже не мало значення. Смерть підійшла до нього впритул… і пішла собі далі. Усе мало статися зовсім не так, і в найпотаємніших закутках своєї душі він це знав. Втім, саме так і сталося.

Можливо, відтепер він житиме вічно.

Від цієї думки знову захотілося кричати.

Коли Джейк дістався школи, в голові трохи прояснилося і почав свою роботу розум. Зараз він намагався переконати свого власника, що все було гаразд, ні, справді–бо, нічого такого не сталося. Можливо, відбулося щось трохи дивне, якийсь спалах осяяння, прозріння у ймовірне майбуття, то й що з того? Дрібниці, правда? Взагалі–то, це було досить круто: про таке часто пишуть у чорнушних газетах, які так полюбляла читати Ґрета Шоу, коли твердо знала, що Джейкової матері нема поблизу, газетах штабу «Національного інтерв'юера» чи «Внутрішнього ока». Та тільки в таких газетках спалах осяяння, як правило, описувався на кшталт бойового ядерного нападу. Якійсь жінці було видіння, що літак розіб'ється, тож вона здала квиток, або якомусь чоловіку наснилося, що його брат став рабом на фабриці, де виробляють китайську локшину, а потім виявилося, що так воно і є насправді. Якщо твоє осяяння полягало в тому, яка пісня «Кісс» зараз прозвучить по радіо, що у товстухи в блумінґдейлівському пакеті лялька, загорнута в червоний рушник, а вуличний крамар зараз вип'є «Ю–Ху» з пляшки, а не з банки, то хіба ж це про щось говорить?

«Забий, — порадив Джейк сам собі. — Все вже позаду».

Гарна думка. От тільки коли надійшов час третього уроку, він уже знав, що нічого не закінчилося. Все лише починалося. Він сидів на вступі до алгебри, спостерігаючи, як містер Кнопф розв'язує на дошці прості рівняння, і з жахом відчував, що на поверхню його свідомості вигулькують нові спогади. Враження було таке, наче він спостерігає за дивними предметами, що повільно спливають на поверхню брудного водоймища.

«Я в якомусь невідомому місці, — подумав він. — Тобто воно стане для мене відомим… чи стало б, якби кадилак мене збив. Це придорожня станція, але той «я», котрий там перебуває, ще про це не знає. Той «я» знає тільки, що це десь у пустелі й що там нема людей. Я плачу, бо мені лячно. Мені лячно, бо може статися, що це місце — пекло».

О третій годині дня, коли Джейк прийшов до Мідтаун–лейнс, він уже знав, що знайшов колонку на стайні й напився води. Вода була крижана і сильно відгонила корисними копалинами. Невдовзі він зайде до стайні й знайде трохи солонини в кімнаті, яка колись правила за кухню. У цьому він був так само непохитно впевнений, як і в тому, що вуличний крамар вибере пляшку «Ю–Ху», а в ляльки з блумінгдейлівського пакета сині очі.

У Джейка наче з'явилася здатність пам'ятати майбутнє.

Того дня в боулінгу він зіграв лише дві партії — першу з результатом 96 очок, другу завершив з 87 очками. Глянувши на його аркуш, Тіммі, хлопець за конторкою, скрушно похитав головою.

— Щось ти, хлопче, сьогодні не в формі.

— Та ви навіть не уявляєте, — сказав Джейк.

Тіммі подивився на нього пильніше.

— З тобою все о'кей? Якийсь ти блідий.

— Здається, я захворів. Вірус. — І Джейк справді не брехав. Він захворів — це вже точно.

— Іди додому й лягай, — порадив Тіммі. — І пий якомога більше прозорої рідини. Джину там, горілки, ну ти знаєш.

Джейк силувано всміхнувся.

— Мабуть, так і вчиню.

Він повільно побрів додому. Перед ним простягався цілісінький Нью–Йорк, Нью–Йорк у його найспокусливішому вигляді — вуличні музиканти на кожному розі виконують передвечірню серенаду, дерева квітують, і всі перехожі начебто в доброму гуморі. Усе це Джейк бачив, але перед його зором відкривалося й інше: ось він ховається в дальньому темному кутку кухні й, затамувавши подих, дивиться, як п'є з колонки чоловік у чорному, страшний, як пес, що вишкірив зуби. Ось Джейк полегшено зітхає, бо примудрився залишитися непоміченим, а чоловік у чорному (людина чи нелюд) уже вирушає далі. Ось Джейк глибоко засинає після заходу сонця, а зорі крижаними крихтами розсипаються на пурпуровому небі суворої пустелі.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар