Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Звичайна собі троянда. Звичайнісінька. А трава…

Трава не була пурпуровою. Так, на пагінцях подекуди виднілися червоні бризки, та колір був нормальний — зелений. Трохи далі, на іншому острівці трави, Джейк побачив краплі синього кольору. А розложистий кущ реп'яхів праворуч був забризканий і червоним, і жовтим. За кущем хтось накидав охайну купку спрацьованих балончиків з–під фарби. На етикетках стояла назва виробника — Glidden Spread Satin.

Та й по всьому. Просто бризки фарби. А ти, очманілий, понапридумував тут…

Дурня якась.

Джейк міг відрізнити те, що бачив тоді, від побаченого зараз.

— Маскування, — прошепотів він. — Я ж не дурний. Все було тут. Та воно й досі тут.

Голова помалу прояснювалася, і він знову відчув рівну гармонійну енергію цього місця. Хор голосів нікуди не зник, продовжував звучати так само мелодійно, як і раніше, хоч тепер був якийсь невиразний і наче долинав здалеку. Глянувши на купу битої цегли й старих уламків тиньку, Джейк побачив у ній ледь помітне обличчя. Обличчя жінки зі шрамом на лобі.

— Еллі? — пробурмотів Джейк. — Тебе звуть Еллі?

Відповіді не було. Обличччя зникло. Перед ним знову була

лише неприваблива купа цегли й тиньку.

Він перевів погляд на троянду. Розжарений червоний колір язиків полум'я в печі змінився, став тьмяним, рожевим у крапинку. Квітка була дуже гарна, але недосконала. Деякі пелюстки позакручувалися, їхні краї стали сухі й неживі. Ця троянда була не з тих дбайливо вирощених квіток, які він бачив у квіткових магазинах. Вона дика, подумав Джейк.

— Ти така гарна, — сказав він і знову простягнув руку, щоб торкнутися її.

І хоча вітру не було, троянда гойднулася в його бік. На якусь мить кінчики його пальців торкнулися її пелюсток, гладеньких, оксамитових і навдивовижу сповнених життя, а хор голосів, здавалося, зазвучав гучніше.

— Трояндо, ти хвора?

Відповіді, ясна річ, не було. Коли Джейкові пальці відірвалися від блідо–рожевого бутона, квітка знову гойднулася і залишилася такою, як була — тихою і всіма забутою красунею, що виросла на бур'яні, забризканому фарбою.

«А хіба троянди цвітуть навесні? — здивувався Джейк. Хіба що дикі. А чого б це дика троянда росла на пустирі? І якщо вже вона тут виросла, то де інші?»

Він ще трохи постояв навкарачки, поки не зрозумів, що може увесь день (або й цілісіньке життя) так дивитися на троянду, а до розгадки таємниці так і не наблизиться. На якусь мить йому пощастило побачити її справжньою, і не тільки її, а й усе інше в цьому Богом забутому засміченому куточку міста. Він бачив її неприкритою, без маски. І хотів побачити ще раз, але одного бажання, вочевидь, було замало.

Час повертатися додому.

Неподалік валялися дві його книжки з «Мангеттенського ресторану «Пожива для розуму»», і поки Джейк їх підбирав, з–поміж сторінок «Чарлі Чух–Чуха» на куці пагони бур'яну вислизнув яскравий срібний предмет. Перепрошуючи свою щиколотку, Джейк нахилився по нього. Хор голосів неначе зітхнув і заспівав голосніше, а потім знову став ледь чутним бурмотінням.

— Отже, це теж було насправді, — пробурмотів він і провів великим пальцем по тупих виступах ключа і примітивних зазубринах у формі клина. На неглибоких вигинах ближче до кінця третьої зазубрини палець ковзнув швидше. Джейк запхав ключ глибоко в праву передню кишеню штанів і пошкутильгав до паркану.

Там примірився було перелізти на той бік, аж раптом у голові спалахнула жахлива думка.

Троянда! А що, як хтось прийде й зірве її?

З вуст хлопчика від переляку зірвався притлумлений стогін. Джейк повернувся і насилу відшукав троянду очима, бо на неї вже набігла глибока тінь від будинку, що стояв неподалік. Крихітна рожева цятка в пітьмі, вразлива, гарна і самотня.

Я не можу її залишити… я маю її охороняти!

І тут у його свідомості пролунав голос. То був точно голос чоловіка, якого Джейк зустрів на придорожній станції в тому дивному іншому житті. Ніхто її не зірве. І жоден вандал не розтопче її підбором черевика, бо каламутний вандалів погляд не зможе витримати її краси. Небезпеки немає. Троянда сама може захиститися від таких загроз.

Величезне полегшення охопило Джейка.

«А можна мені якось прийти сюди ще раз, щоб подивитися на неї? — спитав він у примарного голосу. — Коли настрій буде паскудний чи голоси знов почнуть сперечатися в голові? Можна прийти, подивитися на неї і трохи перепочити?»

Голос не відповідав. Кілька секунд Джейк дослухався, а потім вирішив, що він зник. Запхавши «Чарлі Чух–Чуха» за пояс штанів (штани були заквацяні брудом, подекуди на них начіплялися реп'яхи), Джейк узявся за дерев'яний паркан. Підтягнувся на руках, переліз через верх і обережно стрибнув на хідник Другої авеню, намагаючись стати на здорову ногу.

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар