Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Порівняно з ранком пішоходів і транспорту на Другій значно побільшало — люди поверталися надвечір додому. Кілька перехожих озирнулися на брудного хлопчину в порваному піджаку й розхристаній сорочці, коли він незграбно зістрибнув з паркана, але більшість ішла собі, не звертаючи уваги. Ньюйоркці звикли до людей, що поводяться не так, як усі.

Джейк трохи постояв на хіднику, відчуваючи, що втратив щось цінне. Але сварливі голоси мовчали — це він теж зрозумів. Бодай якесь досягнення.

Він глянув на дерев'яний паркан, і у вічі йому одразу впав безглуздий віршик, виведений фарбою з балончика. Фарба була рожева, кольору троянди.

— ЧЕРЕПАХУ здоровенну уяви, — впівголоса прочитав Джейк. — На собі вона тримає світ людви. — Він здригнувся. — Ну й день сьогодні! Жах!

І Джейк, накульгуючи, почвалав додому.

19

Мабуть, консьєрж подзвонив одразу, щойно Джейк зайшов у вестибюль, бо коли ліфт відкрився на п'ятому поверсі, перед дверима вже чатував батько. Елмер Чемберз був одягнений у линялі джинси й ковбойські чоботи на підборах, завдяки яким ледь–ледь дотягував до шести футів зросту (насправді у ньому було п'ять футів десять дюймів). Чорне коротко стрижене волосся стояло на голові сторч. Наскільки Джейк пам'ятав, у батька завжди був такий вигляд, ніби він тільки–но пережив вселенський шок. Щойно хлопчик вийшов з ліфта, Чемберз ухопив його за руку.

— Що у тебе за вигляд?! — Поглядом батько кидав блискавки. Він роздивився все: брудне Джейкове обличчя й руки, засохлу кірку крові на щоці й скроні, запилюжені штани, порваний піджак і на довершення — реп'ях, що прилип до краватки, наче якась дивна заколка. — Ану ходи сюди! Де ти був, чорти б тебе взяли? Ти про матір подумав? Та вона ледь з котушок не з'їхала!

Не даючи Джейкові ні секунди, щоб отямитись, він поволік його в квартиру. В арковому проході, що з'єднував кухню й їдальню, стояла Ґрета Шоу. Глянувши на хлопчика очима, сповненими співчуття, вона зникла, щоб не прогнівити своїм виглядом «господаря».

Джейкова мати сиділа в своєму кріслі–гойдалці. Побачивши сина, вона підвелася, але аж ніяк не зірвалася на ноги. І не кинулася в передпокій, щоб вкрити його лице поцілунками й добряче насварити. Вона просто йшла, і з її очей Джейк здогадався, що мати накачалася валіумом, не менше трьох пігулок ковтнула. А може, й чотири. Його батьки свято вірили, що хімія змінює життя на краще.

— У тебе кров! Де ти був? — Питання було поставлене культурним голосом вихованки коледжу Васара і так, щоб «був» римувалося з «чув». Таким тоном вона могла б поспівчувати знайомому, що потрапив на своїй машині у невеличку аварію.

— Надворі, — сказав Джейк.

Батько сильно його трусонув. Від несподіванки Джейк спіткнувся і мало не впав. У хворій щиколотці миттю спалахнув біль. І тут Джейк розлютився. Він чудово розумів, що батько розсердився не через те, що син утік зі школи, залишивши по собі тільки твір божевільного. Насправді татусь лютував, бо Джейк мав нахабство пустити псу під хвіст його дорогоцінний розпорядок дня.

Досі Джейк мав до батька тільки три почуття: сором, страх і якусь слабку нерішучу подобу любові. Але тепер з'ясувалося, що є ще й четверте та п'яте. Гнів і відраза. До цих неприємних відчуттів домішувалася туга за справжньою домівкою. Зараз вона заступила собою все в душі хлопчика, просочуючись крізь інші відчуття, наче дим. Він дивився на червоні від гніву щоки батька, шокову зачіску і всіма фібрами душі прагнув опинитися на пустирі, а там дивитися на троянду і слухати хор голосів. «Це не мій дім, — подумав він. — Вже не мій. У мене є справи. Якби ж то я знав, що це за справи».

— Відпусти мене, — наказав він.

— Що ти там пискнув? — У батька стали круглі очі. Сьогодні ввечері вони були налиті кров'ю особливо сильно. Джейк здогадався, що це він, мабуть, надто часто черпав зі свого джерела чарівного порошку, і поставати проти нього зараз було б нерозумно, але все одно він не збирався відмовлятися від свого наміру. Він не миша в зубах у кота–садиста і труситися від страху не буде. Тільки не сьогодні. А може, відтепер це взагалі в минулому. І раптом Джейка осяяло: його гнів викликаний здебільшого одним простим фактом. Він не може поговорити з батьками про те, що сталося… точніше, відбувалося досі. Вони зачинили всі двері.

«Але в мене є ключ, — подумав він і намацав ключ крізь тканину штанів. Згадались третій і четвертий рядки неоковирного вірша: Хочеш побігати і погратися? / До ПРОМЕНЯ спробуй сьогодні дістатися.

— Я сказав, відпусти мене, — повторив Джейк. — Я звихнув собі щиколотку, мені боляче.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар