Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Але вигнання Чарлі на порослий бур'яном пустир — забутий Богом і людьми куток залізничного депо Серединносвітньої компанії в Сент–Луїсі — геть не розчулило Джейка. Дуже навіть навпаки. «Клас, — подумав він. — Туди йому й дорога. Він небезпечний. Нехай собі іржавіє там. І не треба довіряти його сльозам — кажуть, що крокодили теж плачуть».

Джейк швидко пробіг очима решту оповідання. Кінець, ясна річ, був щасливий. Та не могло лишатися й тіні сумніву в тому, що момент відчаю на запасній колії надовго врізався в дитячу пам'ять і залишався там значно довше за хепі–енд.

До Сент–Луїса, щоб перевірити, як там ідуть справи, навідався містер Мартін, президент Залізничної Компанії Серединного світу. Того ж дня він збирався проїхатися на «Берлінґтон–Зефірі» до Топіки, де його донечка (вона стала піаністкою) давала свій перший сольний концерт. Та тільки «Зефір» не зміг зрушити з місця. Виявилося, що в дизельному пальному вода.

(«Це ж ти залив воду в дизель, Машиністе Боб? — подумав Джейк. — Точно ти, хитрий лисе, більше нікому!») А інші поїзди були вже в дорозі! Що ж робити?

Хтось поторсав містера Мартіна за рукав. Чистильник Боб. Тільки зараз він зовсім не був схожий на чистильника двигунів. Він зняв свій старий комбінезон, весь у плямах від машинної оливи, й натомість надів чистий. На голові в нього був старий кашкет машиніста.

— Он там, на запасній колії, стоїть Чарлі, — сказав він. — Чарлі довезе вас до Топіки, містере Мартін. Ви встигнете на доччин концерт.

— Та стара пароварка? — презирливо скривився містер Бріґс. — Та коли настануть сутінки, йому до Топіки ще лишатиметься п'ятдесят миль!

— Чарлі впорається, — не вгавав Машиніст Боб. — Якщо не чіпляти поїзд, він встигне! Він у чудовій формі: на дозвіллі я чистив йому двигун і бойлер.

— Що ж, спробуємо, — погодився містер Мартін. — Мені дуже не хочеться проґавити перший Сюзаннин концерт!

Чарлі вже був напоготові. Машиніст Боб засипав йому в паливню свіжого вугілля, і її боки так розжарилися, що стали геть червоні. Він допоміг містерові Мартіну залізти в кабіну і вперше за багато років вивів Чарлі з іржавої, всіма забутої бічної колії на основну. Виїхавши на Головну Колію, він потягнув за гудок, і Чарлі бадьоро загудів, так, як гудів колись давно: УУУУУУ–УУУУ!

На той гудок з усього Сент–Луїса збіглася дітвора. Малеча повибігала на подвір'я, щоб подивитися, як іде старий іржавий локомотив.

— Дивіться! — кричали діти. — Це ж Чарлі. Чарлі Чух–Чух повернувся! Ураааа! — Вони махали руками, а Чарлі, пихкаючи трубою й набираючи швидкість, котив геть із міста і дудів у гудок, як у старі добрі часи: УУУУ–УУУУУУУ!

Ту–ту, ту–ту — казали колеса!

Фух–фух — пахкав дим із труби!

Бух–бух — стукав механізм, подаючи вугілля в паливню!

Ось так! Так–так! Вперед–вперед, мчи, паротяг! Чарлі ще ніколи не їздив так швидко! Поля мчали повз. Блискавично! Автомобілі на Трасі–41, здавалося, стояли на місці!

— Неймовірно! — кричав містер Мартін, махаючи в повітрі капелюхом. — Який локомотив, Бобе! І чому ми його списали?! Як тобі вдалося так розкочегарити паливню?

Але Машиніст Боб тільки всміхнувся і нічого не сказав, бо він знав, що Чарлі сам бере собі паливо. І крізь ту–ту, фух–фух та бух–бух пробивалася стара пісенька Чарлі, яку той виспівував своїм тихим хрипким голосом:

Безглуздих запитань не треба, З тобою я не граюсь. Я просто гарний паротяг І зовсім не міняюсь. Кочу я рейками вперед Під синім–синім небом, І паровозик не помре, Поки не буде треба.

Чарлі вчасно привіз містера Мартіна на фортепіанний концерт його дочки (інакше й бути не могло), і Сюзанна страшенно зраділа, коли побачила свого старого друга Чарлі (ну авжеж), і всі вони повернулися до Сент–Луїса разом, а Сюзанна всю дорогу мучила нещасний гудок. Містер Мартін запропонував Чарлі й Машиністові Бобу роботу в Каліфорнії — катати дітлахів у новому парку розваг Серединного світу, — і якщо ви раптом туди потрапите, то зможете побачити, як Чарлі й Машиніст Боб катають радісних діток у світі, сповненому світла, музики, веселощів і добра. Волосся в Машиніста Боба побіліло, а Чарлі вже не такий балакучий, як колись, однак вони обидва ще міцні й радіють життю.. А діти досі чують, як Чарлі Чух–Чух тихим і хрипким голосом наспівує свою стару пісеньку.

КІНЕЦЬ

— Безглуздих запитань не треба, з тобою я не граюсь, — пробурмотів Джейк, роздивляючись останній малюнок. На ньому Чарлі Чух–Чух віз два вагони, прикрашених стрічками і переповнених веселими дітлахами, від американських гірок до чортового колеса. В кабіні сидів Машиніст Боб — він дудів у гудок і мав безмежно вдоволений вигляд свині, що купається в багнюці. Джейк розумів, що посмішка Машиніста Боба мала означати надзвичайну втіху, але мимоволі бачив у ній тільки вишкір психа. Вони обидва — і Чарлі, й Машиніст Боб — скидалися на божевільних… і що пильніше Джейк вдивлявся в обличчя дітвори, то більше схилявся до думки, що на них застигли гримаси жаху. «Відпустіть нас, — здавалося, благали вони. — Будь ласочка, ми не хочемо помирати».

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар