Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

«Та я знаю, — відповів хлопець. — Поковбасило тебе, правда ж? — На ньому були вицвілі смугасті шорти і жовта футболка з написом «У СЕРЕДИННОМУ СВІТІ НЕ НУДЬГУЮТЬ». На лоба хлопець начепив зелену бандану, щоб волосся не лізло в очі. — І стає тільки гірше, а краще не стає».

«Що це за місце? — спитав Джейк. — І хто ти такий?»

«Портал Ведмедя… і заразом Бруклін».

Це було безглуздо, але чомусь мало сенс. І Джейк сказав собі, що в сновидіннях інакше й не буває. Але відчуття було таке, наче це не сон.

«А те, хто я такий, взагалі не дуже–то й важливо, — сказав хлопчик і, не озираючись, кинув м'яч через плече. М'яч злетів у повітря і втрапив точно у кошик. — Я мушу тебе провести, от і все. Проведу тебе туди, куди тобі треба, і покажу те, що ти маєш побачити. Але ти будь обережний, бо я ж тебе не знаю. А незнайомці дратують Генрі. І коли він дратується, то може бути дуже злий. Ти такий маленький порівняно з ним».

«А хто це — Генрі?» — спитав Джейк.

«Це не важливо. Просто зроби так, щоб він тебе не помітив. Все, що від тебе вимагається, — триматися на віддалі… і йти слідом за нами. А потім, коли ми підемо…»

Хлопчик подивився на Джейка. В його погляді крізь жаль проступало ще одне почуття — страх. І тут Джейк зненацька зрозумів, що хлопчик почав танути — крізь його жовту футболку вже проглядали жовто–чорні смуги на будці.

«Як я тебе знайду?» — Думка про те, що хлопчик розтане повністю і не встигне все йому розповісти, пронизала Джейка вістрям жаху.

«Легко, — відповів хлопець. Його голос тепер мав дивне мелодійне відлуння. — Просто сідай на метро і їдь у Кооперативне містечко. Там мене і знайдеш».

«Ні, не знайду! — закричав Джейк. — Кооперативне величезне! Та там, мабуть, сто тисяч народу живе!»

Від хлопця залишився молочно–білий силует. Тільки світло–карі очі були на місці, наче усмішка чеширського кота в «Алісі». Вони співчутливо і водночас стривожено слідкували за Джейком. «Нема проблема, — сказав він, перекручуючи слова. — Ти ж знайшов ключ і троянду? І мене так само знайдеш. Сьогодні по обіді, Джейку. Годині о третій буде нормально. Ти мусиш діяти обережно і швидко. — Хлопчик–привид зі старим баскетбольним м'ячем, що лежав біля прозорої ноги, помовчав. — Мені вже треба бігти… але маю тобі дещо сказати на прощання. Я радий, що познайомився з тобою. Хлопець ти наче кльовий, і не дивно, що він тебе любить. Але не забувай про небезпеку. Будь обережний… і не лови гав».

«Зажди! — крикнув Джейк і щодуху побіг через баскетбольний майданчик до хлопця, що зникав, але перечепився через розбитого робота, що нагадував іграшковий трактор, і впав навколішки. Штани порвалися, ногу пронизав біль, але Джейк не звернув на це уваги. — Чекай! Розкажи, що відбувається! Ти маєш розповісти, чому це все відбувається зі мною!»

«Через Промінь, — відказав хлопчик, від якого тепер лишилася тільки пара очей у повітрі. — А ще через Вежу. Врешті–решт, усе на світі, навіть Промені, підпорядковується Темній Вежі й слугує їй. Гадаєш, ти — особливий?»

Джейк поривчасто зіп'явся на ноги.

«А його я знайду? Я знайду стрільця?»

«Не знаю, — відповів стрілець. Зараз його голос долинав глухо, наче крізь мільйони миль. — Знаю тільки, що ти мусиш спробувати. Щодо цього в тебе нема вибору».

І хлопець зник остаточно. Баскетбольний майданчик у лісі спорожнів. Тишу порушувало тільки слабке гудіння машинерії. І Джейкові воно не подобалося. Цей звук був якимсь не таким, як треба, і Джейк подумав, що негаразди з механізмами впливали на троянду. Чи навпаки. Якимось чином усе було пов'язане.

Він підняв старий потертий баскетбольний м'яч і вкинув у кошик без сітки. М'яч чисто пройшов крізь кільце… і зник.

«Ріка, — зітхнув голос дивного хлопця, наче вітерець дмухнув. Звідусіль і нізвідки. — Відповідь — ріка».

4

Крізь вікно в кімнату проникали перші примарні промені світанку. Джейк прокинувся і втупився поглядом у стелю. Він думав про чолов'ягу з «Мангеттенського ресторану «Пожива для розуму»» — Аарона Діпно, що тинявся на Блікер–стрит раніше, ніж Боб Ділан навчився брати на своєму «Хонері» якісь ноти, крім відкритої соль. Аарон Діпно загадав Джейкові загадку.

Що не має ніг, але біжить, З ложем, та на місці не лежить, Буває довгим і широким, Ворожим, добрим і двобоким.

Тепер у нього була відповідь. Ріка. Вона біжить, має річище–ложе, буває лагідною, страшною, висхлою і мілкою. Хлопець на баскетбольному майданчику сказав йому відповідь. Хлопець із його сну.

І тут же йому на думку спали інші слова Діпно: «Це лише половина відповіді. У Самсонової загадки подвійне дно, друже мій».

Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар