Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

— Роланде, що то було?

— Пухнастик–шалапут.

— А на їжу годиться?

Роланд заперечно похитав головою.

— М'ясо жорстке. Кисле. Краще вже собачатину їсти.

— А ти куштував? — поцікавилася Сюзанна. — Тобто собачатину?

Роланд кивнув, але далі розвивати цю тему не схотів. Едді мимохіть згадав слова зі старого фільму з Полом Ньюменом: «Точно, дамочко, — і їв, і жив, як вони».

У кронах дерев безжурно співали птахи. У лице дмухав лагідний вітерець. Едді й Сюзанна вдячно підставили йому обличчя, а потім перезирнулися і всміхнулись одне одному. Едді знову пронизало відчуття вдячності до неї. Як страшно і водночас як приємно було кохати.

— Хто проклав цей шлях? — спитав Едді.

— Люди, яких уже давно нема, — відказав Роланд.

— Ті, хто виготовив чашки й тарілки, які ми знайшли? — спитала Сюзанна.

— Ні, не вони. Інші люди. Мабуть, колись давно тут пролягав поштовий тракт, і якщо після стількох років забуття він і досі не зник з лиця землі, то це справді грандіозна дорога. Хтозна, а раптом це Великий Шлях? Якщо трохи копнути, то, мабуть, знайдемо шар гравію і дренаж. Раз уже ми тут, пропоную перекусити.

— їжа! — заволав Едді. — Викладай усе! Курчата по–флорентійськи! Полінезійські креветки! Телятина, смажена з грибами і…

— Годі тобі, білявий, — штовхнула його ліктем Сюзанна.

— Що ж удієш, коли в мене бурхлива уява? — весело спитав Едді.

Роланд зняв кошіль з плеча, сів навпочіпки й заходився виймати скромний обід, що складався з в'яленого м'яса, загорнутого в листя оливкового кольору. Едді й Сюзанна вже розкуштували, що на смак це листя трохи нагадувало шпинат, тільки було значно гострішим.

Едді підкотив Сюзанну, і Роланд простягнув їй три згортки, які Едді називав «буритосами по–стрільцівськи». Жінка взялася до їжі.

Коли настала черга Едді, Роланд дав йому три загорнуті шматки м'яса і ще щось на додачу. Шматок ясеневого дерева, з якого виростав ключ. Роланд зняв його з сиром'ятного шнурка, і тепер шнурок висів на шиї відкритою петлею.

— Але ж тобі він ще потрібен, хіба ні? — спитав Едді.

— Коли я його знімаю, голоси повертаються, але вони дуже далекі, — відказав Роланд. — Я можу з ними впоратися. Правду кажучи, я їх чую, навіть коли ключ на шиї. Вони долинають, наче голоси двох чоловіків, що тихо сперечаються за найближчим схилом. Гадаю, це тому, що ключ лосі не закінчений. Ти ж не працював над ним, відколи дав мені.

— Ну… ти його носив, і я не хотів…

Роланд промовчав, тільки подивився на Едді терплячим, учительським поглядом блакитних очей.

— Гаразд. Я боюся все спаскудити, — відповів Едді. — Тепер задоволений?

— Твій брат вважав, що ти спаскуджуєш усе, до чого торкаєшся… Так? — спитала Сюзанна.

— Сюзанна Дін, природжений психолог. Сонце, та ти просто помилилася з вибором професії.

Але його сарказм не образив Сюзанну. Вона підняла бурдюк на лікті, як селянка, що п'є з глечика, і зробила кілька великих ковтків.

— То ти скажеш, що це неправда?

Едді згадав, що рогатку він так і не закінчив (принаймні, поки що), тож просто знизав плечима.

— Ти мусиш його закінчити, — лагідно сказав Роланд. — Час, коли ключ доведеться застосувати, вже не за горами.

Едді хотів було щось відповісти, але змовчав. їм легко говорити. Ні Роланд, ні Сюзанна не розуміють головного. А головне тут от що: сімдесят, вісімдесятим навіть дев'яносто вісім з половиною відсотків — цього недостатньо. Цього разу потрібні всі сто, і аж ніяк не менше. Це не той випадок, коли, лажонувшись, можна просто викинути невдалу річ через плече і піти геть. По–перше, відтоді, як він відрізав цей шматок дерева, йому не трапилося на очі жодного ясеня. Але здебільшого Едді не давала спокою одна думка. Все або нічого. Якщо він бодай на крихту помилиться, то ключ не повернеться в замку, коли це буде їм потрібно. А ще його дедалі сильніше непокоїла та карлючка на кінці. На вигляд проста, але якщо її вигини будуть не зовсім такими, як треба…

Але і в такому стані, в якому ключ зараз, користі з нього не буде ніякої, ти ж розумієш.

Едді зітхнув, дивлячись на ключ. Так, він розумів. Треба спробувати закінчити почате. Страх перед поразкою лише заважатиме в цій непростій справі, але він проковтне страх і все одно спробує. Може, і пощастить завершити роботу. Відколи Роланд увійшов до його свідомості на борту літака авіакомпанії «Дельта», який летів до аеропорту Кеннеді, Едді спромігся на безліч корисних здобутків. Саме лише те, що він живий і при своєму розумі, — вже здобуток.

Едді простягнув ключ Роландові.

— Полоси його поки що. Я повернуся до роботи, коли ми станемо на ночівлю.

Попередня
-= 78 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар