Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Джейк знав, що йому треба поквапитися — третя година дня вже не за горами, — але він все одно зупинився на хвильку, щоб подивитися на плакат за брудним потрісканим склом. На Іствуді було пістряве пончо, в зубах затиснена сигара. Один край пончо він демонстративно закинув за плече і показував усім свій револьвер. Очі в нього були блідо–блакитного кольору. Очі снайпера.

«Це не він, — подумав Джейк, — але дуже на нього схожий. Це очі… очі майже такі, як у нього».

— Колись ти вже дав мені впасти, — сказав Джейк, звертаючись до чоловіка на вицвілому плакаті, чоловіка, що не був Роландом. — Допустив, щоб я помер. А цього разу що станеться?

— Привіт, малий, — озвалася до нього білява касирка, і Джейк аж підскочив від несподіванки. — Заходити будеш чи так і стовбичитимеш тут? Цікаво балакати самому із собою?

— Ні, не буду, — відповів Джейк. — Ці два фільми я вже бачив.

І пішов геть, біля Маркі–авеню повернувши ліворуч.

Він досі чекав, коли ж його охопить те відчуття, коли пам'ятаєш наперед у часі, але воно не прийшло. То була просто розжарена під сонячним промінням вулиця, вздовж якої виструнчилися багатоквартирні будинки, які нагадали Джейкові блоки в'язничних камер. Крім кількох жіночок, що прогулювалися з дітьми у візках і ліниво перемовлялися, на Маркі–авеню нікого не було. Як для травня, стояла надзвичайно спекотна погода. Надто спекотна для прогулянок.

Що я шукаю? Що?

Десь з–поза його спини пролунав вибух пронизливого сміху — сміявся чоловік. Слідом за ним розлігся крик розлюченої жінки: «Ану віддай!»

Джейк аж підстрибнув, бо вирішив, що власниця голосу прокричала це йому.

— Генрі, віддай! Це вже не жарти!

Озирнувшись, Джейк побачив двох хлопців. Одному з них було щонайменше вісімнадцять років, а другий був значно молодший — років дванадцять–тринадцять, не більше. І вигляд цього другого хлопчини змусив Джейкове серце забитися швидко–швидко. Замість смугастих шортів на цьому хлопцеві були зелені вельветові штани, проте футболка була та сама і під рукою він тримав старий потертий баскетбольний м'яч. І хоча він стояв до Джейка спиною, той одразу зрозумів, що знайшов хлопця, який йому наснився минулої ночі.

21

Кричала дівчина з касової будки, та гарненька, що жувала жуйку. Старший з двох хлопців, котрий мав цілком дорослий вигляд, щоб його можна було вважати чоловіком, тримав у руці її газету. Дівчина намагалася вирвати її в нього, але їй це не вдавалося. Крадій газет (убраний у чорні джинси й чорну футболку з закоченими вгору рукавами) тримав її над головою і шкірився в злій усмішці.

— Танцюй, Маріанно! Давай, мала, танцюй!

Дівчина вся розчервонілася і сердито зиркала на нього з–під лоба.

— Віддай негайно! Годі вже клеїти дурня. Віддай! Козел!

— Ти тійки посвухай, Едді! — сказав переросток. — Вона вається! Погана, погана дівцинка! — Не перестаючи шкіритись, він помахав газетою так, щоб білява касирка не могла її дістати. І тут до Джейка дійшло. Ці двоє поверталися додому зі школи. Втім, якщо Джейк не помилявся щодо їхньої вікової різниці, то навряд чи вони ходили до однієї школи. Потім старший підійшов до каси, вдаючи, нібито хоче розповісти білявці якусь цікавинку, а сам простягнув руку в отвір і вхопив її газету.

Такі фізіономії, як у нього, Джейкові вже доводилося бачити раніше. То була пика забіяки, якому ввижається геніальним налити рідини для запальничок на хвіст котові або згодувати голодному собаці горбушку хліба, попередньо запхавши туди риболовний гачок. Такі хлопці зазвичай сидять на задніх партах і хляскають бретельками від бюстгальтерів однокласниць спереду, а коли врешті–решт на них хтось поскаржиться, затупим невинним виглядом питають: «Хто, я?» У школі Пайпера таких придурків, як цей, було мало, але все–таки вони були. Джейк підозрював, що такі є в кожній школі. В Пайпері вони просто були краще вбрані, але вираз фізії лишався той самий. Мабуть, колись давно про таких казали: «Цей просто створений для шибениці».

Маріанна підстрибувала, марно намагаючись ухопити свою газету, яку хлопець у чорних джинсах скатав трубочкою. Але не встигала вона дотягнутися до неї, як Генрі відводив газету назад і лунко стукав нею дівчину по голові. Так б'ють собаку, який надзюрив на килим. У Маріанни в очах стояли сльози, і, як зрозумів Джейк, здебільшого від приниження. Обличчя аж пашіло.

— Вдавися, гад! — закричала вона. — Читати ти все одно не вмієш, то хоч картинки пороздивляєшся!

І вона почала розвертатися до Генрі спиною.

— Віддай їй газету, нащо вона тобі? — тихо сказав молодший хлопчик, Джейків знайомий зі сну.

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар