Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Загублена земля. Темна вежа III

Я покажу тобі те, чого ти не бачив ніколи, Те, що на тінь твою зовсім не схоже, Тінь, яка вранці іде на припоні, А ввечері зводиться перед тобою; Я покажу тобі…

— Я покажу тобі страх у жмені землі, — пробурмотів Джейк і взявся за ручку дверей. І щойно він це зробив, його знову затопило відчуття легкості і впевненості, почуття, що це саме те, що цього разу двері відчиняться в той, інший світ — він побачить небо, чисте небо, без смогу й заводського диму, а на далекому горизонті бовванітимуть не гори, а розмиті обриси гострих веж якогось невідомого великого міста.

Джейк стиснув срібний ключ у кишені, сподіваючись, що зможе відімкнути ним ці двері. Але двері були незамкнені. Гучно скрипнули завіси, з них посипалися шматки іржі, коли двері повільно відчинялися. Джейкові в носа вдарив нестерпний сморід гниття: вологе дерево, розмоклий тиньк, напівзогнила обшивка стін, набивка канап столітньої давнини. Крізь ці запахи пробивався інший — так тхне в лігві звіра. Попереду тягнувся вологий темний коридор. Ліворуч у непроглядну темряву вели криві сходи. Повалені поруччя лежали на підлозі, проте Джейк не дурив себе: його увагу привернули не ці уламки. Серед сміття на підлозі валялися кістки… кістки маленьких тваринок. Та деякі з них геть не нагадували кістки звірят, і саме на них Джейк і не хотів дивитися надто довго. Бо в такому разі йому ніколи не зібратися з силами, щоб іти далі. Він постояв на порозі, змушуючи себе ступити перший крок. Звідкись долинав слабкий притлумлений звук, наполегливий і дуже швидкий. То цокотіли Джейкові зуби.

«Чому мені хтось не завадить? — в паніці подумав він. — Може ж хтось проходити повз будинок і крикнути «Гей, хлопче! Туди не можна — ти що, читати не вмієш?»

Але відповідь він знав. Перехожі здебільшого трималися протилежного боку вулиці, а ті, хто наближався до будинку, намагалися якомога швидше його проминути.

Навіть якби хтось сюди глянув, то мене б не побачив, бо насправді мене вже тут нема. Добре це чи погано, я вже за межею свого світу. Я почав переходити. Його світ десь там, попереду. А між…

А між світами було пекло.

Джейк ступив у коридор. Коли двері хряснули в нього за спиною з таким звуком, наче зачинявся мавзолей, він скрикнув, але не здивувався.

Десь у глибині душі він зовсім не здивувався.

28

Колись давно жила собі молода жінка на ім'я Детта Волкер. Вона полюбляла вчащати до придорожних генделиків, що тулилися до Ріджлайн–роуд за передмістям Натлі й Траси–88, уздовж високовольтних ліній електропередач за межами Емхаю. У ті давно минулі дні вона ще мала ноги і, як співається в пісні, знала, що з ними робити. Тож Детта натягала на себе якусь дешеву суконьку, що щільно облягала всі принади й на вигляд була шовкова, але це тільки на вигляд, і гоцала з білими хлопцями під попсову музику оркестру, усі ті «Я балдію від моєї лялечки» та «Гіпі–гіпі–шейк» для білих. Врешті–решт вона підчіплювала одного з білих і поблажливо дозволяла відвести себе в його машину на стоянці. Там доводила його до сказу (цілуватися Детта Волкер вміла, як ніхто в світі, і нігтями працювала незле)… а потім відшивала. Що ж було далі? В тім–то й річ. У цьому була сама гра. Деякі хлопці плакали й благали — це було добре, але аж ніяк не чудово. Деякі просто нетямилися від люті й верещали. І це подобалося Детті.

їй давали ляпаси, ставили синці, плювали на неї, а одного разу дали такого підсрачника, що вона зарила носом на всипаному гравієм паркувальному майданчику мотелю «Червоний млин». Але жодного разу ніхто не зґвалтував. Всі вони, ці білі паскудники, поверталися додому з синіми яйцями, всі до одного. А мовою книги рекордів Детти Волкер це означало, що вона чемпіон, непереможна королева. Чия королева? Та їхня. Королева всіх цих стрижених, прилизаних, застебнутих на всі Ґудзики, ввічливих білих мерзотників.

Була королевою. До сьогодні.

Витримати натиск демона, що жив у велемовному кільці, їй було не по зубах. Жодних дверних ручок, жодної машини, з якої можна було б втекти, жодного будинку, за який забігти, немає щік, щоб по них гамселити, немає лиця, в яке можна вп'ястися кігтями, нема яєць, щоб по них заїхати, коли білий вилупок не доганяє.

Демон опинився просто на ній… а потім блискавично — в ній.

Вона відчула, як ця істота — він — тисне на неї, щоб повалити на спину, хоч і не бачила, який він із себе. Вона не бачила його рук, але вони на очах порвали їй сукню в кількох місцях. А потім був різкий біль. Її наче розірвали між ніг, і від болю й несподіванки Детта закричала. Едді озирнувся, звужуючи очі.

Попередня
-= 97 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

380982927245 15.03.2016

Красива книга


anonymous7929 06.03.2016

Дуже гарна і цікава книга


Додати коментар