Слава ЗСУ!

Хутір.COM.UA, або САМ СОБІ СТРАТЕГ

Дозвольте почати розмову з коротенького вступу. Він підсумує два попередні матеріали - “Дядя Толя Унітаз” та “Шустер, курви і футбол”, оскільки це важливо для подальших міркувань. Обіцяємо не зловживати вашою увагою і швидко повернутися до звичайних вільних роздумів, які ми (і, сподіваємося, ви) полюбляємо.

Отже у статті “Дядя Толя Унітаз” ми з вами з’ясували, що на суспільство діють три сили - політика, економіка та культура. Діють безпосередньо та незалежно одна від одної. Свого часу в СРСР владу захопила політика, вона цілковито ігнорувала економіку, але дозволила незначний вплив культури. Економіка помстилася - в країні швидко не стало чого їсти і соціалізм загинув. У незалежній Україні економіка відразу взялася відвойовувати свої позиції, і так активно, що навіть спробувала узурпувати вплив на суспільство. Бунт 2004-го року - це значною мірою повстання політики й культури проти економіки. Після успішного повстання, як це часто буває, дві з трьох сторони швидко дійшли згоди - політика та економіка поділили вплив на суспільство 50 на 50. Третя сторона - культура залишилася осторонь, її голосу в суспільстві практично не чути і ділитися з нею впливом політика з економікою не збираються.

У матеріалі “Шустер, курви і футбол” ми зазирнули у таємні плани олігархів та політиків і зрозуміли, що для нас, “їхнього народу” відгороджено обмежений життєвий простір - “політика-баби-футбол”. Цей простір пильно охороняється газетами, телебаченням, радіо, інтернетом - словом, усіма інформаційними каналами, що їх контролюють політики з олігархами. Їхня мета - перетворити людину на глядача, оскільки глядачами зручніше керувати.

Отже, залишається головне питання: а що робити нам? Людям, які не хочуть перетворюватися на глядачів, які полюбляють думати, міркувати, мудрувати, маракувати - одним словом, виробляти думки, а не повторювати їх за “телезірками”. У нас нема грошей - то що, ми дійсно другий сорт? Ми гребуємо лізти в політику - то що, ми насправді не маємо права голосу?

А дзуськи. Наші діди та прадіди не здавалися, коли країну окупували більшовики - на Сході у Холодному Яру, на Заході у схронах УПА. Опиралися без грошей, без політичних структур - тільки силою духу та зброї. То хіба ми не гідні їхньої пам’яті?

Тим більше, що сьогоднішні війни ведуться в інформаційному просторі. Людей нині не вбивають - їх зомбують з екранів телевізорів, газетних шпальт, радіостудій, інтернет-сайтів. На покірливих чекає нагорода у тому ж таки телевізорі - футбол і моделі, Петросян і політика. На всі смаки. Непокірливим загрожує інформаційний вакуум та забуття.

То як, шановні пані та панове, будемо здаватися? Скеруємо свої інтелектуальні та культурні сили на розв’язання кросвордів? А ще можна грати у телевікторини та виграти цілий мільйон! Здається, Бредбері та інші фантасти середини двадцятого сторіччя наврочили. Ми живемо у світі “461о за Фаренгейтом”, слово честі. Тільки з нами борються не за допомогою пожежників, а за допомогою блокади - забивають інформаційний простір перешкодами так щільно, що нормальному сигналу не пробитися.

До речі, герої Бредбері знайшли-таки вихід. І нам не гріх пошукати. Давайте для початку розберемося з нашими активами. Вони не такі вже маленькі. Це перш за все рештки інформаційних каналів, які ще висувають носа з табірної огорожі “політика-баби-футбол”. Тут і деякі газети, і трохи радіо, й навіть дірочки, залишені через недогляд у суцільному полотні програми телевізійних передач. Їх, щоправда, треба вишукувати, колекціонувати, але шкурка варта вичинки. Ну і, зрозуміло, інтернет - у цьому океані можна знайти ресурси, які дають поживу не тільки для першої сигнальної системи. Підтримати їх не так вже й складно - кожне відвідування є корисним для сайту і його він зможе перетворити на гроші для власного існування, особливо, якщо відвідувань буде багато. Врешті-решт є книжки. Сильні цього світу, на щастя, не читали того ж таки Бредбері, тому пожежники ще не палять книгарень.

Таким чином певного інформаційного простору нашкребемо. Але зосередити усе своє життя в інтернеті та книжках неможливо. Періодично все-таки треба повертатися до реальності. Крім того, якщо ми з вами остаточно емігруємо у віртуальний простір, хто забезпечить поповнення лав новими бійцями? А наші діти? Ми ж не хочемо принести їх у жертву сучасним богам? Що ж робити, де брати сили?

І тут треба згадати, що головна наша сила - ми самі. Саме тому, що ми любимо міркувати, маємо про все власну думку та вміємо переконувати інших, кожен з нас впливає на певну групу людей. У когось вона обмежується родиною, у когось - додаються друзі, колеги, учні. Це - наша з вами інформаційна територія, це той вплив, який не переважити жодному телевізору. І річ не в тому, що ми диктуємо свою думку людям - ні, вчасно кинуте слово, точне визначення, проста аналогія здатні зробити більше за кількагодинну проповідь.