Слава ЗСУ!

– Бачила, бачила, – зі смутком на душі відповіла.

– Добрий, чуйний, людяний – ось таким був Антон. А ще хочу сказати, що почуття до тебе у нього не згасло. Він думками був з тобою. ти завжди стояла між нами, та я на те не зважала, бо розуміла його, і він знав, що я здогадуюсь про його думки. Мені було байдуже, бо мені було з ним добре.

Василині було боляче слухати про характерні особливості Антона, бо Галина була щаслива. А не те, що я – щастя не пізнала.

Василина на другий день повернулася додому, і її чекав неприємний сюрприз. Роза повідомила, що її онук з бритоголовими хлопцями приїжджав до оселі Василини, але чоловік сказав, що викличе міліцію, і вони поїхали. Онук сказав, що приїде, коли бабуся буде вдома.

***

Василина сиділа у кріслі-гойдалці перед каміном, у якому палахкотіли дрова. Надворі сутеніло, падав дощ, вітер здійнявся і у витяжній трубі каміна було чути гул, свист і здавалося, що ніби якась нечисть завиває людськими голосами. Від сяйва блискавиць ніби якісь примари бігали по стелі, стінах. Ставні забула зачинити і вони, вдаряючись об стіни, видавали гул, стукіт, а виходити на вулицю не хотілось, бо накрившись пледом, зігрілась. Нічого не станеться до ранку. Погода нагадала їй погоду, коли йшла до Антона, який помирав, так і не дочекавшись коханої... Серце билось все сильніше і сильніше, добре, що поряд лежали ліки, прийняла і трохи заспокоїлася. Антон не виходив з голови, ніби засів у ній і хотів, щоб вона відчувала його присутність постійно. Так воно і є. Де б вона не була, він перед очима і ніби чогось хоче, просить. Та відійди від мене, залиши мене в спокої, дай ще трохи пожити. А може ти хочеш мене забрати до себе? Відповіді не було. Василина вкотре взяла шкатулку, вийняла чорну залізну квітку і почепила собі на кофтинку. А вона така гарна з великим умінням зроблена, легенька, бо напевно з алюмінію, покрита чорним лаком. Чому чорним, а не червоним? Чорний колір то журба і зрада, а з якою любов'ю написані листи. Вкотре перечитує і сльози навертаються на очі. Боже, Боже, що я наробила? Так постійно говорить про себе і звинувачує у всіх негараздах тільки себе. Галина не могла натішитися своїм щасливим життям, а мені нічим тішитися.

Василина перечитувала листи і відчула, що сон приходить. Василина заснула, щоб більше не прокинутися...

Епілог

Сусідка Роза зранку забігла до Василини на каву. Двері були відчинені, і зайшла до кімнати. Вжахнулася від побаченого і не могла слова промонити. Побачила голову Василини, з якої сочилася кров. Обабіч розкидані папери, папки, книги. Вискочила з хати і розказала чоловікові. Василь повідомив міліцію. Міліція прибула дуже швидко, і Роза все, що бачила розказала, а ще зробила натяк, що то робота онука Артема. Шукав документи на квартиру. Навіть знаряддя вбивства – молоток залишили не взяли з собою. Факт причетності Артема було доведено – убив він і пізніше він признався. Його відпустили до винесення вироку. Та невдовзі його тіло з проломленою головою знайшли на березі річки. Немає вбивці, немає вироку. З ним зробили те, що він зробив з бабусею.

Галина під осінь похоронила маму Антона. Заміж більше не виходила, хоч була нагода. Антона їй би ніхто не замінив. Про подальшу її долю невідомо.

Світлана з Олегом віддали останні почесті Василині. Похоронили біля чоловіка Артема і час від часу носили квіти на могили і запалювали свічки.