Слава ЗСУ!

Холмс узяв клаптик паперу, напис на якому я тут відтворюю:

- Якщо виходити з припущення, що цією запискою призначалось побачення,- вів далі інспектор,- то, зрозуміло, цілком можливо припустити, що цей Вільям Кервен, хоч він і має репутацію чесного чоловіка, міг увійти в спілку із злодієм. Міг зустрітися із злодієм і навіть допомогти йому зламати двері, а тоді між ними спалахнула сварка.

- Цей папірець - надзвичайно цікава річ,- мовив Холмс, вивчаючи його з величезною увагою.- Справа набагато складніша, ніж я думав спочатку.

Він обхопив голову руками, а інспектор заусміхався, бачачи, яке враження справила його розповідь на уславленого лондонського спеціаліста.

- Ваше останнє зауваження,- за хвилину сказав Холмс,- що між злодієм і слугою існувала, можливо, змова, а оцей папірець - записка про зустріч,- оригінальне й не цілком позбавлене підстав. Але текст починається з...

Він опустив голову, знову обхопив її руками й на кілька хвилин весь поринув у свої думки. Коли він підвів обличчя, я з подивом помітив, що його щоки вже не бліді, а очі такі ж блискучі, як і до хвороби. Він схопився на ноги з усією своєю колицгаьою енергією.

- Слухайте сюди,- мовив він,- я хотів би без поспіху ознайомитися трохи з деталями цієї справи. У ній є щось таке, що приводить мене в захват. З вашого дозволу, полковнику, я залишу свого друга Вотсо-на й вас і прогуляюся з інспектором, щоб перевірити одне-два моїх припущення. За півгодини я знову буду з вами.

Минуло півтори години, перш ніж повернувся інспектор. Він був сам.

- Містер Холмс зараз розгулює по полю,- повідомив інспектор.- Він хоче, щоб ми усі четверо разом пішли до того будинку.

- До містера Каннінгхема?

- Так, сер.

- А навіщо? Інспектор знизав плечима.

- Не знаю, сер. Між нами кажучи, мені здається, що містер Холмс ще не зовсім одужав. Він весь час поводився дуже дивно, а зараз вкрай збуджений.

- Думаю, не треба хвилюватися через це,- сказав я.- Я не раз переконувався, що в його безрозсудностях завжди є метод.

- А дехто міг би сказати, що в його методі повно безрозсудностей,- пробурмотів інспектор.- Але він аж горить від нетерплячки, полковнику, і якщо ви готові, то швидше ходімо.

Ми побачили Холмса на полі, де він прогулювався, низько похиливши голову й застромивши руки в кишені штані».

- Справа стає дедалі цікавішою,- мовив він.- Вотсоне, наша поїздка в село - безперечний успіх. Я провів чудовий ранок.

- Ви, як я розумію, побували на місці злочину? - спитав полковник.

-: Так, ми з інспектором зробили невеличку розвідку.

- І є хоч якісь результати?

- Ну, ми побачили цікаві речі. Я розповім вам про все, що ми зробили, по дорозі. Передусім ми оглянули тіло того бідолахи. Він справді помер від револьверної рани, як і повідомлялось.

- Отже, ви в цьому сумнівалися?

- О, непогано самому все перевірити. Огляд не пропав марно. Потім ми розмовляли з містером Каннінгхе-мом та його сином, які показали точне місце, де вбивця переліз через живопліт, коли тікав. Це було надзвичайно цікаво.

- Природно.

- Потім ми зайшли до матері нещасного хлопця. Проте не змогли одержати від неї ніякої інформації, бо вона дуже стара й немічна.

- І який же результат ваших розслідувань?

- Переконання, що злочин дуже своєрідний. Може, оцей наш візит також чимось прислужиться, щоб ситуація стала зрозумілішою. На мою думку, інспекторе, ми обидва згодні з тим, що клапоть паперу в руці вбитого, де вказано точну годину смерті, має надзвичайно велике значення.

- Він повинен дати ключ, містере Холмсе.

- Він дає ключ. Хоч би який чоловік написав цю записку, він був саме той, хто підняв о тій порі Вілья-ма Кервена з ліжка. Але де ж основна частина записки?

- Я уважно оглянув землю, щоб знайти її,- сказав інспектор.

- Записку видерли з руки вбитого. Чому хтось так гаряче бажав заволодіти нею? Та тому, що вона його викривала. І що він повинен був з нею зробити? Найвірогідніше - сунути в кишеню, не помітивши, що ріжок залишився в затиснутих пальцях мертвого. Якби ми знайшли зниклу частину записки, то, зрозуміло, далеко просунулись би по шляху до розгадки таємниці.

- Це так, але як нам дістатися до кишені злочинця, не спіймавши його самого?

- Ну, над цим варто посушити голову. Потім існує ще одна очевидна річ. Записку було адресовано Вілья-му. Забрати її той, хто написав, не міг, оскільки, зустрівшись з Вільямом, передав би своє послання на словах. Хто ж тоді приніс записку? Чи вона надійшла поштою?

- Я навів довідки,- сказав інспектор.- Учора з вечірньою поштою Вільям одержав листа. Конверт він знищив.