Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Але тут уже вона проти. Є в ній така непослідовність. При всіх ЇЇ негаціях до мужчин, у неї культ мужчини сильного, мужчини-лицаря.

Багато я дав би, щоб у її очах бути таким. Але мій час втрачено, я не досяг себе. Хіба що мій син.

Хоча теж навряд. Тепер же хлопці — хоч косу заплітай, і у вусі сережка. Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.

Квітень завершується сумно. Душа тещі озирнулася з першої відстані — дев’ять днів. Ми перенесли її іконку в кімнату, пошукали очима, де у нас покуть. Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а іконку нема де поставити. Прилаштували на поличці над телевізором, повісили тещин старовинний поліський рушник, запалили свічку з декоративного свічника. Дружина плакала, біля неї були ті її феміністки, одна ще нічого, у другої зуби у два ряди. Вони жестикулювали й по черзі виходили палити на балкон.

Прийшов батько зі своїми. Його дружина все приготувала і накрила стіл. А ті все курили і сперечалися, вони належать до різних жіночих організацій і все шукають консенсусу, дим валив у кімнату, малого почало канудити. Тінейджер, як і всі підлітки у товаристві дорослих, сидів мовчки і відсторонено, втупившись в одну точку. Боюся, що це точка якогось нового відліку. Я увімкнув магнітофон, щоб почути голос матері. Вони ж там уже зустрілися, дивляться на нас. Батько сидів темний як ніч, його дружина тихо гладила йому руку. Магнітофон клацнув, я пожалів батька, більше не вмикав. Настрій у всіх поганий, ми теж сприйняли відставку Прем’єра як національну катастрофу. Він для нас уособлював останню надію на те, що Україна стане саме такою державою, про яку ми мріяли. У нас же завжди, віками — остання надія, останній шанс, потім виявляється, що все-таки передостанній, і все починається спочатку.

— Як жити далі?! — мимоволі вирвалося у мене.

— Адаптуватись і приготуватись, — сказав батько. — Може бути ще гірше.

Коли всі вже розходились, я хотів у передпокої сказати щось Тінейджеру — як не як родичі, хоч і зведений, але брат, слід би хоч словом перекинутись, незручно. Але чим його зацікавиш? Хотів сказати, що в Кіровограді відкрився новий комп’ютерний центр «Віртуаль», але ж він це, напевно, й без мене знає. І я йому раптом сказав:

— Тікай. Важко жити серед нас.

Він подивився на мене тим своїм дивним-наче-з-космосу-і-ніяких-позивних поглядом і нічого не сказав.

1 травня. День міжнародної солідарності трудящих. Що найбільше солідаризує наших трудящих — це те, що кілька днів можна буде не трудитися. Субота за понеділок, неділя за вівторок, і пішло-поїхало, п’ять вихідних. А там і День Перемоги, ще трохи цікавої арифметики. Лафа.

Я не люблю вихідних. Для мене вихідні — це репетиція безробіття. Фірма скорочує відділ. Скоро в мене будуть усі вихідні.

Свято іде по планеті. В центрі Берліна ліві перекинули автомобіль. У Відні антиглобалісти били вітрини. У Москві лідер комуністів роздавав авторучки, інший закликав «сломіть шею врагу». А у нас все спокійно. Ніхто нічого не перекинув, у наших лівих такий контингент, що не подужає. Поспівали, повигукували, походили під червоними прапорами. Поклали революційні гвоздики до пам’ятника вождю.

Промовисто і натхненно виступили лідери партій.

Хто лаяв уряд, хто президента, хто міжнародний імперіалізм. Один мікрофон вийшов з ладу — мабуть, перегрівся.

Театр історичного фехтування помахав шпагами. Декоративне козацтво ушкварило бойового гопака. У центрі міста пройшли народні гуляння.

Малий з’їв морозиво, покатався на поні, і ми прийшли додому, де моя дружина виголосила чергову порцію текстів про українських мужчин.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар