Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

У моєї дружини зіниці дуже розширені. Я завжди думав — які у неї красиві очі, а виявляється, що це ще й від втоми.

Намагаюся хоч трохи їй допомогти. З’їздив на ринок. Пропилососив квартиру. Хотів сорочки попрати, запхав у машину, але якась кольорова тканина пустила фарбу, тепер ходжу у білій сорочці з голубими хмарками.

Та й думаю собі: і чим же ти їй допоміг? Моркву з базару приніс? Штани попрасував? Подивися на Борьчиного батька, його ж ніколи й не видно. Сів у машину, вийшов з машини. Весь у своєму бізнесі. Мабуть, добрий плутяга, з теперішніх. А який комфорт дав сім’ї, якою увагою оточив дружину! Вона ж у нього ні за холодну воду, у неї ж і хатня робітниця, і дача, й срібляста «Хонда». На закупи з охоронцем їздить. Літо ще лиш почалося, вони вже десь на курорті. А твоя вже валер’янку кухлями п’є.

І ось мої скромні радощі — або ще одне приниження — я, здоровий, я, молодий, здатний утримувати сім’ю, не ледачий, з вищою освітою, а я вже потребую соціального захисту, я вже заповнюю якісь анкети, щоб з мене як з малоімущого брали меншу квартплату, а як спливуть 90 днів, ці осоружні три місяці, в які мені обійшлася моя гординя, я вже зможу розраховувати на яку-не-яку субсидію, законне пособіє по безробіттю.

Приниження робить нас безпорадними. Приниження робить нас ізгоями.

Я взагалі думаю, що й державу свою цей народ не може й досі побудувати, бо пережив велике історичне приниження.

Тим часом гуде всеукраїнська культурно-мистецька акція: «Україна — Президент — Стабільність». Запопадлива попса робить президенту імідж, хітами й шлягерами убовтує електорат.

За тим всім галасом ми навіть не помітили, що у нас уже є політв’язні. Що вони сидять в ізоляторах, що їх тримають за ґратами з порушенням всіх термінів і людських прав. Тільки й того, що сидять не в Сибіру, не на станції Потьма, а, можна сказати, у своїх рідних вітчизняних СІЗО. Недавно дві дівчини прикували себе до рейок, вимагали звільнити ув’язнених. Одна з них неповнолітня. Але ж у нас хоч в єрихонську трубу кричи — ні луни, ні відлуння. Лев інвертований на пустелю. Клітка на Лева. Я на клітку. А пустеля на всіх.

Іноді мені українці здаються таким великим гарним птахом, який сидить собі і не знає, що робиться на сусідньому дереві, який любить собі поспати, сховавши голову під крило. Крило тепле, притульне, сни історичні, красиві. М’язи розслабились, душа угрілася, — прокинувся, а дерево під ним спилюють, гніздо впало, пташенята порозліталися хто куди, сидять на інших деревах і цвірінькають вже по-іншому.

Нація навіть не косноязика. Нація недорікувата.

Я розумію, все має свої історичні корені.

Часом їх хочеться висмикнути.

— Ну, тіккуріла, блін, дайош! — каже син.

А що ж тут такого? Він щодня це чує по телевізору, так рекламують фінську фарбу найвищої якості.

Людської якості тепер вже не треба. Не треба совісті, гідності, не треба освіти. Це вже не бренд. Потрібні гроші. Потрібен імідж і рейтинг. Імідж якийсь у мене є. А рейтинг, який може бути рейтинг у вченого, що не збувся?

Друг постійно кличе у Каліфорнію, в Силіконову долину, але я не маю стимулів починати життя спочатку. Кидати батька, у якого вже був інфаркт? Адаптуватися до нових умов? Літати через океан до рідних могил?

20 червня. Завтра перше повне затемнення Сонця у новому столітті. Шкода, що не Місяця, може б, подивилися з балкона. Але вона ніби зовсім забула ту свою раптову сліпучу непритомність. Я сам потроху згасаю, і вже навіть боюся близькості. Який сенс, коли ти вже не коханий?

Відсталий ми народ, українці, зі своїми поняттями про кохання. Нам би все, як у пісні: «Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки сам на руках однесу». Тепер би він її тричі трахнув по дорозі.

Попередня
-= 66 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар