Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Вже й 2002-й. Рік Коня.

Властиво, мій рік. Але він — Темного Коня, а я Кінь терплячий, майже, як віл. Такого, мабуть, у східному календарі немає.

Не люблю цього свята. Новий рік для мене це завжди ще один привід відчути свою самотність. Родина, рідні — це найближче, моє. Але людина потребує ще й свого ширшого кола. Прибився, правда, Лев, інвертований на пустелю. Він помітно схуд і змитарився, пережив якийсь свій особистий облом. Зняв ляльку з подіуму, а тепер має. Лялька завела собі крутого, стильним дєвочкам потрібні круті. Тож урвав полу, все їй залишив і тепер десь винаймає кімнатку за пів своєї зарплати. Працює у тому ж видавництві, воно вже трохи оговталось, переорієнтувалося зі збиткової української літератури на «Камасутру» і «450 способів досягти оргазму», так що тепер уже більш-менш платоспроможне.

Також прийшла Борьчина мати з Борькою. їм тепер нема куди йти, вона всього боїться, хоча чого вже тепер боятися? Фірма перейшла в інші руки, конкуренти заспокоїлись, але й друзів поменшало.

Так що ми були не самі, за рахунок чужих самотностей. Ялинка весело мерехтіла. Малий з Борькою гралися в Гаррі Поттера в суміжній — таємній! — кімнаті, час від часу вриваючись до нас у саморобних чаклунських ковпаках, вигукуючи слова магічні й незрозумілі.

Вперше я придивився до Борьчиної матері — вишуКЗ.НЗ. Ґламур, бліде обличчя, ані штриха косметики, на пальцях перстень з димчастим топазом і обручка — мов золоте кільце невидимого ланцюга, яким ця жінка прикута до свого мертвого чоловіка. Вони тепер з Борькою як неприкаяні, охоронця нема, залишився тільки великий, чорний з підпалинами, пес. Жінка мовчазна, стримана, достоту камея з різьбленим профілем.

Мені здалося, що наш Лев задивився на неї. Розмовляти фактично не було про що, ми всі дуже різні. Виручав телевізор, потроху пили шампанське. Хлопці набігались, Борька й заснув у нас.

Під ранок завив пес у їхній квартирі, і Лев, інвертований на пустелю, що у своїх негараздах не втратив ще джентльменських навичок, провів Борьчину матір вигулювати його у вкритий памороззю сквер.

Батько зі своїми зустрічав Новий рік удома, по той бік Дніпра. Тінейджер, як завжди, в інтернеті. У нього вже новий монітор, мультимедійний, на LCD панелі. Кажу їм, — зверніть увагу, у нього ж комп’ютерний синдром, він мружить очі, сутулиться. Вони вже давно звернули, але як на нього вплинеш? Дивиться, як-ізкосмосу-і-ніяких-позивних.

Зима й цього року аномальна. То дощ хлющить, то раптом заморозки. Так що у нас тепер головний вид спорту — фігурне катання на ожеледицях. Травмопункта не встигають приймати. Руки-ноги у гіпсі, милиці як засіб пересування. Днями мене розвернуло, угнув бампер об парапет.

Місто Луганськ окупували сови. Вдень сидять на деревах, вночі полюють на гризунів. Світять жовтими очима, як ліхтарики з потойбіччя, ширяють в темряві вулиць, тиркаючись об скрижанілий сніг. З’їли всіх мишей і кажанів, тепер голодні коти інфернально нявкають по дворах.

Ще десь у тих краях з’явилися дятли, і не просто дятли, а якісь дятли сирійські. Клюють телеграфні стовпи.

Друг мій пише з-за океану, що у них там теж дивна погода. Промчався ураган зі зливами, потім ударив мороз, — саме під час перельоту метеликів «монархів» на зимівлю, і вони попадали, як скляні, встеливши собою землю на декілька кілометрів. Не долетіли до Мексики.

Він теж ніяк сюди не долетить. П’ять років не бачився з матір’ю, кличе її до себе, але вона стара вже літати. Хотів її провідати, а тут цей нью-йоркський теракт. Мати просить його не літати, особливо з дитиною. У неї хворе серце, каже: «Не переживу».

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.


Останній коментар

олег 14:12:17

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар