Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Записки українського самашедшого

Благає переждати лиху годину. А лиха година якась безрозмірна. Перший же рік нового століття — суцільна смуга трагедій і нещасть. Та якби хоч смуга, а то ж все сплелося у такий всесвітній вузол, що нема того Гордія, який би його розрубав.

Металева Змія одсичала. Рік Коня обіцяють кращий. Особливо для харизматів і людей творчих, як віщує астролог з ассірійською бородою. Жінки будуть гіперактивні, і взагалі цей рік буде Роком Великих Ставок.

Я особисто вже ставлю тільки на себе і на свою сім’ю.

Дружина дверима не грюкає, не пише Хартій і Тендерних програм, і прокурені гарпії з зубами у два ряди до нас вже не ходять. Покинула свій нефункціональний академічний інститут, перейшла на викладацьку роботу. Принаймні каже, бачиш перед собою молоді обличчя, а не зношені маски вчорашніх теоретиків соцреалізму. Знову пише дисертацію. Інколи навіть радиться зі мною, хоча я й не великий знавець Гоголя і найбільше знаю «Записки сумасшедшего».

Сутеніє тепер рано. Часом затримається, я вже так не хвилююсь — після тої біди з Борьчиним батьком у нас уже є консьєрж, прямо як у Парижі, і не похнюплена бабця чи пенсіонер, а кремезний хлопчина з демобілізованих.

Я вже навіть рідше пишу свої Записки. Я, мабуть, і писав їх від самотності, за браком свого власного життя. Бо що в мене було? Будні, обов’язки, смерч інформаційного поля. Жив, як запряжений. А тепер у мене є вона. Це ж треба було так втратити одне одного, щоб тепер знайти! Зійдемося увечері, не наговоримось, новини дивимося разом, не вмикаючи світла, і рука моя мимоволі блукає (як там у Довженка? — коли хлопці й дівчата заворожено сидять під місяцем, а руки їхні блукають по заборонених сферах), і настає мить, коли я не витримую, несу її на руках до канапи, ми любимось у відсвітах світових катаклізмів, у стрілянині, зойках і вибухах — якось особливо жагуче відчуваєш жінку на цій фонограмі світового безумства, — потім я дистанційно вимикаю той гримучий блокбастер і ми поринаємо в сон.

Розумію тепер, чому я раніше так реагував на все, чому так прискіпливо стежив за подіями, — я думав, що від мене ще щось залежить. Це ще інерція радянських часів, бо яка б там не була та радянська влада, а вона зі шкільної парти втовкмачувала всім, що «человек — это звучит гордо». І хоч би як вона того «человека» знікчемлювала, як би його не принижувала, а в нього все була ілюзія, що він звучить гордо. А тепер він не звучить гордо, він ніяк не звучить і ні на що не впливає. Тепер єдиний критерій — умовні одиниці. Відтак безумовних цінностей нема. Але куди ж вони так швидко поділися, якщо вони були?!

Десять років державі, стільки депутатів і партій, патріотів і лідерів, а ні засад, ні цінностей, ні ідеології.

Я не знаю, це якийсь диявольський план чи просто так вийшло?

Приснився дятел, що клює націю в скроню. Дятел був як дятел, дзьобатенький і пістрявий, а нація якась аморфна, розпливчаста, і все підставляє скроню.

Я почав відчувати вік. Йдеться ж не до тридцяти, береться на четвертий десяток. А там далі, кому я буду потрібен у цих ринкових умовах? Все частіше себе питаю: де ж поділося моє життя? Чому розтанула моя глибока лінія долі?

Працюю тепер на одному зі старих, дивом ще уцілілих заводів. Умовно його для себе називаю «Кварк», хоч назва в нього колишня, гучна й наукова, але він їй відповідає не більше, ніж цей химерний гіпотетичний кварк. Словом, «Три кварка для містера Марка», як там кигикнули ті чайки у Джойса. Робота майже та ж сама, що й раніше, тільки ще рутинніша, і платять удвічі менше.

— Нічого, — каже дружина. — Аби здоров’я.

Попередня
-= 81 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 15.

Останній коментар

олег 15.01.2019

Це документ доби. Добре проілюстровано занепад "режима Кучми". Тільки от щодо
Ющенка якийсь песимізм в кінці. Хоча з погляду сьогоднішнього дня, це був не
найнірший період в історії сучасної України. Шкода тільки, що народ наш тоді як і
зараз розчарувався. Можна писати вже продовження Щоденника.


Марія 30.06.2018

Зачаровує до сліз...


Марія 10.06.2018

Все, про що я боялася навіть подумати, Ліна
Василівна сказала в голос! Хвала, цій воістину
геніальній жінці! Українці куди далі?


Додати коментар