Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Заплотний лицар

— Хочу продати цю кобилу, — швидко перебив його Дунк, поки конюший не вигнав його геть. — Кобила добра, на ходу легка…

— Кажу тобі, не маю часу. — Бистроніжку він хіба що мимохідь окинув оком. — Моєму панові такого добра не треба. Відведи її до міста. Може, від Генлі отримаєш якогось срібняка.

На цьому він обірвав розмову і зібрався піти.

— Дякую, пане, — поспіхом мовив Дунк, перш ніж той зник з очей. — Скажіть, пане, а король приїхав?

Конюший зареготав.

— Та ні, дякувати богам. Досить з нас і нашестя принців. Де я їм знайду стаєнь на увесь їхній табун? А хуражу?

І він нарешті пішов геть, лаючись на своїх стайнярів.

Поки Дунк вибрався зі стаєнь, господар Ясенброду вже провів своїх ясновельможних гостей до палат. Але двоє лицарів Королегвардії у білих обладунках та корзнах залишилися у дворі, балакаючи з сотником замкової варти. Дунк зупинився біля них.

— Вітаю, вельможні панове. Я — лицар Дункан Високий, перепрошую шановне товариство.

— Наші вітання, пане Дункане, — відповів вищий з білих лицарів. — Я, з вашої ласки, Роланд Кракегол, а це мій присяжний брат — Донел з Сутіндолу.

Семеро захисників корони — лицарі Королегвардії — вважалися найліпшими воїнами Семицарства, поступаючись славою хіба що кронпринцеві Баелору Списоламу.

— То ви теж виїдете на чесне поле? — схвилювався Дунк.

— Не личить нам битися проти тих, кого ми присяглися захищати, — відповів пан Донел, вогняно-рудий волоссям і бородою.

— Принц Валар має честь виступати одним з поборників панни з Ясенброду, — пояснив пан Роланд, — а двоє з його братів у перших кидають поборникам виклик. Решта з нас приїхала тільки дивитися на забаву.

З полегшенням Дунк подякував білим лицарям за ласку і виїхав замковою брамою, щоб не натрапити ще на якогось принца. «Ого, аж три принцових синки», крутилася в голові думка, поки він трусив вуличками містечка Ясенбрід. Принц Валар був старшим сином принца Баелора, другим у черзі спадкоємців Залізного Трону. Дунк не знав достеменно, чи успадкував син щось із уславленої майстерності свого батька в бою списом та мечем. Про інших принців Таргарієнів він знав іще менше. «Що робити, якщо доведеться битися проти принца? Чи мені взагалі дозволять кинути виклик такій ясновельможній особі?» Відповідей на свої питання він не знав. Старий лицар полюбляв називати Дунка тупішим від замкового кута, і зараз його мучило відчуття, що той таки мав рацію.

VII

Добродієві Генлі відразу сподобалася Бистроніжка. Але дізнавшись, що Дунк хоче її продати, хазяїн стаєнь почав бачити у ній самі вади і зрештою запропонував ціну в три сотні срібних оленів. Дунк наполягав на трьох тисячах. Після відчайдушного торгу з лайками та прокльонами вони зійшлися на семи з половиною сотнях. Ціна була ближчою до тієї, яку від початку запропонував Генлі, аніж до Дункової. Тому Дунка не залишало гнітюче відчуття поразки. Та коногон не бажав накинути ще трохи, хоч його ріж. Вже були й вдарили по руках, але суперечка поновилася, коли Дунк заявив, що у ціну не входить сідло, а Генлі вперся рогом, що входить.

Нарешті справу було залагоджено. Генлі пішов по гроші, а Дунк попестив гриву Бистроніжки, назвав її гарною дівчинкою і звелів, щоб поводилася добре.

— Якщо переможу, то викуплю тебе назад. Обіцяю.

Хоча й знав напевне, що за наступні кілька днів усі вади кобили зникнуть без сліду, і коштуватиме вона удвічі стільки, як сьогодні.

Хазяїн стаєнь дав йому три золоті монети, а решту сріблом. Дунк вкусив один із золотих і посміхнувся. Раніше він ніколи не куштував золота на смак, ба навіть у руці не тримав. Монети називалися «дракони», бо на них з одного боку було викарбувано триголового дракона дому Таргарієн. Інший бік мав на собі подобу короля. Дві монети Генлі зображували короля Даерона, а третя була старша, добряче стерта, з іншою подобою. Ім’я короля виднілося під його головою, та Дунк не розбирав літер. Краї також були чи то стерті, чи то обрізані. Дунк рішуче вказав на це Генлі; той забурчав, але додав трохи срібла і жменю мідяків. Кілька мідяків Дунк відразу повернув назад і кивнув на Бистроніжку.

— Це для неї. Хай сьогодні добре попоїсть вівса. І яблучком поласує.

Закинувши щита на одне плече, а мішка зі старим обладунком — на інше, Дунк рушив пішки сонячними вуличками містечка Ясенбрід. Вага чималої грошви у гамані гріла бік, але й непокоїла. Старий ніколи не давав йому більше за два-три мідяки. А за оце виручене срібло він міг прожити не менше року. Ну гаразд, то й прожив би, але як воно скінчиться, то що далі? Продавати Грома? Підеш цією доріжкою, і зрештою скотишся або до злиднів, або до розбою. А така нагода, як зараз, випадає не кожен день. Настав час ризикнути.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!